Закінчився груповий етап чемпіонату світу у Катарі. 16 збірних збирають валізи та їдуть додому. Рівно половина. З кимось із них розлучатися було шкода, з кимось — не дуже. Залишають турнір похмура Данія, літня Бельгія, невдачливі Уругвай, Мексика та Еквадор, відважна Коста-Ріка, завзяті саудівці та дружні серби. Інші 16 збірних завдання мінімум виконали та йдуть далі. Попереду найцікавіше – ігри на виліт. Кожен матч наразі вирішальний, виправити чи відкласти щось на потім уже неможливо. Потім уже не буде ніколи. Тільки тут і зараз. Про відкриття, розчарування, героїв і жертв групового етапу чемпіонату світу-2022 — у матеріалі.
Після першого туру, в якому програли Аргентина та Німеччина, здавалося, що чемпіонат світу стане фестивалем повалення титанів, а сенсації лише починаються. Після другого туру лише три команди – Бразилія, Франція та Португалія – забезпечили собі вихід у плей-офф. А потім фаворити хоч і не без зусиль, але почали брати своє, андердоги, пошумівши, зайняли належні їм місця, а підсумкові таблиці в групах стали виправдовувати передбачення і в цілому відповідати віковій футбольній ієрархії. За єдиним винятком – збірна Німеччини їде додому.
Поразки у третьому турі Іспанії, Франції, Португалії та Бразилії не повинні вводити в оману. Ці команди вже забезпечили собі вихід у плей-офф, виставили на третю гру резервні склади та вирішували зовсім інші завдання. Найчастіше дуже далекі від принципів fair play.
Іспанія: ігри розуму
У третьому турі збірна Іспанії створила головну сенсацію турніру – відправила додому Німеччину. Все, що їй для цього було потрібне, — програти у своєму матчі японцям (1:2). Цією «випадковою» поразкою команда Луїса Енріке, по-перше, спритно усунула з розіграшу найпотужнішу німецьку команду, силу якої «червона фурія» змогла повною мірою відчути в очному протистоянні (1:1), по-друге, у 1/8 фіналу. змінила собі суперника з віце-чемпіона світу збірної Хорватії на скромнішу команду Марокко, а також пішла з тієї частини сітки розіграшу, в якій панує Бразилія, і, нарешті, отримала зайвий день відпочинку перед першою грою на виліт.
Не применшуючи переваг старанної, організованої, витривалої та завзятої збірної Японії, відзначимо, що майже весь другий тайм (з 51-ї хвилини) іспанці здебільшого слухали повідомлення про перебіг паралельного матчу і намагалися якось випадково не забити другий гол. Так команди, які хочуть відігратися, точно не поводяться. Mind games! — сказав би на це Жозе Моурінью.
Адже напередодні гри іспанський захисник Даніель Карвахаль запевняв журналістів: “Рюдігер попросив мене виграти у Японії. Але ніхто й не сумнівається у тому, що ми переможемо у цьому матчі. Ми хочемо фінішувати першими у групі та виграти всі матчі. І ми зробимо для цього все”.
Варто зазначити, що Карвахаль та футболіст збірної Німеччини Антоніо Рюдігер — одноклубники, обидва грають у захисті мадридського «Реала». Але друзів у командах суперників немає і бути не може — і цьому теж Карвахаля вчив колишній тренер вершкових лукавий португалець Жозе, неперевершений майстер ігор розуму.
В останньому турі програли свої матчі Бразилія та Португалія. Але якщо поразка португальців (1:2), які пропустили вирішальний м’яч вже у компенсований час, стала фатальною для Уругваю (його місце у плей-офф посіла Південна Корея), то перемога Камеруна (1:0) над п’ятикратними чемпіонами світу принесла їм лише моральну задоволення. У 1/8 вийшли швейцарці, які здолали сильну, але дуже незібрану Сербію (3:2). Таким чином, усі команди, які здобули у перших двох турах перемоги, у третьому програли.
Що ж до збірної Німеччини, то потенційно вона була однією з найсильніших на турнірі. Маючи величезну перевагу у матчі з Японією, бундестім легковажно його розбазарила, програла та поставила себе у залежне становище. За це й поплатилася, футбол не вибачає зазнайства.
Роналду чи Мессі: маленький геній та людина з мармуру
Цьогорічний Кубок світу — останній для двох найвидатніших футболістів XXI століття. Як не банально, але час неможливо зупинити, будь хоч геній, хоч «людина з мармуру». У Катарі Роналду та Мессі відкрили фінальну частину найграндіознішого протистояння та найдовшої мильної опери в історії футболу.
Два абсолютно кращі футболісти свого часу, обожнювані однією половиною людства і настільки ж ненавидимих іншою, змушені були протягом всієї кар’єри конкурувати за одне місце на престолі великої гри. Великі футболісти народжувалися і раніше, але король завжди був лише один. Пеле не мав конкурента, Марадона боровся тільки з тінню Пеле і самим собою. Мессі мав Роналду, а Роналду — Мессі.
Зустрітися очно у Катарі вони можуть лише у фіналі. От був би сюжет, інтрига та драма. Чи це можливо? Віриться важко — надто багато на шляху Аргентини та Португалії сильних суперників, а обидві збірні не виглядають невразливими. Але й заочне протистояння двох великих додає турніру інтриги, хайпу, гостроти смаку та… комічності.
Ось Роналду забиває Уругваю та радісно виконує танець пристрасті. Його ім’я утворюється на табло стадіону. Кріштіану посміхається – він щасливий. Але майже відразу VAR переписує гол на Бруно Фернандеша. Саме він віддав передачу, на яку вискочив Роналду, повністю дезорієнтувавши своїм польотом воротаря. М’яч чиркнув по кінчиках набріоліненого волосся і опинився в сітці. Без участі Кріштіану гол не відбувся б, уругвайський воротар Серхіо Рочет легко б м’яч упіймав, але формально автором голу є саме Фернандеш.
Вираз обличчя Мессі практично не змінюється, яких би почуттів він не відчував. У Роналду все навпаки.
Обличчя Кріштіану — дзеркало його душі. Іноді кривувате, але завжди неймовірно яскраве та демонстративне. За секунди на ньому змінилося кілька виразів, як у дитини, у якої Дід Мороз відібрав довгоочікувану іграшку. Свято залишилося, але іграшка повернулася у мішок із подарунками. Радісно та прикро!
Не менш комічно-трагічний епізод стався у третьому турі і з Мессі. Під час навісу воротар польської збірної Войцех Щенсний, вибиваючи м’яч, злегка зачепив аргентинця. Справа відбувалася у воротарській, де голкіпер завжди повний господар, і саме його має захищати арбітр. Але спрацювала магія імені. Та половина світу, що за Мессі, жадала пенальті у виконанні кумира, адже забивши його, він обганяв Роналду за кількістю голів у фінальних стадіях ЧС. В обох їх поки що по вісім.
Щенсний все розумів, звичайно ж, ніякого пенальті не було й близько, але футбол це шоу для глядачів. Войцех посміхнувся, усіх заспокоїв і став у ворота. Мессі підійшов до м’яча так, ніби у нього на плечах лежав мішок із картоплею. Лео не забив, і знову на його обличчі неможливо було зрозуміти, що діється в нього на душі.
Такі вони різні, два найкращі футболісти XXI століття, які проводять свій останній чемпіонат світу.
Катар: арабські казки
Ніколи ще збірна-господарка турніру не виступала так слабко. Єдиний раз в історії чемпіонатів світу домашня команда не вийшла з групи в ПАР у 2010 році, але і тоді вона виглядала цілком гідно. Південноафриканська збірна перемогла Францію (2:1) і зіграла внічию з Мексикою (1:1), не пройшовши у плей-офф лише через найгіршу різницю м’ячів.
Катарці довго готувалися, безпосередньо перед стартом турніру вони 44 дні просиділи на зборах і при цьому виявилися безпорадними на домашніх полях і при своїх глядачах — три поразки в трьох іграх. Перед чемпіонатом ходили чутки, що багаті шейхи підкупили суперників і ті не чинитимуть господарям гідного опору. Можливо, в цю казку повірили й самі гравці катарської збірної, тож до справжньої чесної боротьби вони не готові.
Бельгія: погана їм дісталася участь
У Катар збірна Бельгії приїхала до рангу бронзового призера ЧС-2018 до Росії. У рейтингу ФІФА вона посідала друге місце, поступаючись лише Бразилії. Проте в успішний виступ команди не вірили навіть її лідери. Наприклад, Кевін де Брюйне: “Жодних шансів, ми надто старі. Наш шанс був у 2018 році. У нас хороша команда, але вона старіє… Я бачу нас швидше за аутсайдерами”.
І це об’єктивно: Мертенсу та Вертонгену за 35, Міньйоле — 34, Алдервейрелду та Вітселю — 33, Едену Азару, де Брюйне, Менье — 31, Лукаку, Батшуайї, Карраско та Торгану Азару — 29.
Ситуацію посилили конфлікти усередині команди. Два найкращі гравці — півзахисник де Брюйне та воротар Тібо Куртуа не розмовляють один з одним. Причина банальна – шукайте жінку. Кілька років тому кіпер повів у плеймейкера дівчину. Постійно травмований Лукаку ненавидить свого змінника Батшуайї, Еден Азар — Троссарда, Вертонген — Едена Азара тощо за номерами.
Все це не могло не вплинути на результат. «Червоні дияволи» приречені, і казкові промахи Лукаку були випадкові. Бельгія із тріском провалила турнір. Постарілі зірки залишають сцену. Їхній час минув, а молодої шпани, яка має прийти їм на зміну, поки не видно.
Франція: Фортуна – пані злопам’ятна
У Катарі збірна Франції може дійти до фіналу, вона може навіть знову стати чемпіоном світу, але неприємний осад від їхнього виступу все одно залишиться. Провівши дві чудові ігри, французи забезпечили собі вихід із групи з першого місця. Але для решти трьох команд саме останній тур став вирішальним. Кожна з них за певного розкладу могла посісти друге місце.
І тут у розклад втрутилася Франція, яка вирішила допомогти збірній Тунісу. Мало того, що Дідьє Дешам випустив на гру дублерів, то ті ще й активно допомагали північноафриканцям забити їх перший на турнірі гол. Смішно було спостерігати, як Вахбі Хазрі (до речі, він виступає за французький «Монпельє») практично без опору обійшов чотирьох «триколірних» і закотив м’яч у ворота.
Але тут несподівано в паралельному матчі забиває Австралія. А данці, яким треба було обов’язково перемагати, катають м’яч так неспішно, начебто у них усе життя попереду. І у цій реальності перемога Тунісу вже нічого не дає.
Щоб уникнути абсолютно безглуздої ганьби, Дешам відправляє на поле головні атакуючі сили. Виходять Мбаппе, Грізманн, Раб’є та Дембеле. Картина гри різко змінюється, Франція тисне, тисне, тисне, і на восьмій доданій хвилині Антуан Грізманн забиває гол у відповідь.
І тут відбувається найвище футбольне правосуддя. Суддя матчу Меттью Конгер із Нової Зеландії скасовує гол. Скасовує без очевидних причин. Просто тому, що Франція на нього не заслужила
В результаті Туніс отримує абсолютно марну перемогу, Франція — урок і непотрібна їй ганьба, похмура Данія їде додому, а країна кенгуру та Крокодила Данді виходить у плей-офф.
Сподіватимемося, що цим рішенням арбітра «триколірні» свою провину перед Фортуною викупили й іншого покарання за неповагу до його величності футболу для них не буде. Але Фортуна — пані зла пам’ятна, і краще з нею не жартувати.
А судді що?
Робота суддів поки що викликає досить неоднозначні емоції. З одного боку, телеглядачам, які складають основну аудиторію турніру, стало набагато зрозумілішим — було тут становище поза грою чи ні і куди зрештою покотився м’ячик. Графіка тепер дуже наочна та швидко з’являється на екранах. Але є нюанси.
По-перше, навіть за очевидних офсайдів суддя спочатку дає дограти епізод, а вже потім отримує повідомлення від VAR і свистить. Це незвично, і трапляються накладки. Коли Камерун забивав другий гол у ворота Сербії, бічний суддя вже стояв із піднятим прапором, що не могло не збентежити футболістів обох команд. Впевнені в офсайді серби зупинилися, а тим часом Венсан Абубакар розслаблено перекинув м’яч черпачком через голкіпера у ворота. Яким же було здивування гравців обох команд, коли після перегляду гол зарахували.
А по-друге, саме трактування правила визначення положення «поза грою» по намальованих комп’ютером лінійках часто викликає подив. Так було при першому незарахованому голі Лаутаро Мартінеса у ворота Саудівської Аравії та при скасуванні пенальті у ворота бельгійців у грі з Хорватією, коли за лінією офсайду опинилася лише частина руки футболіста трохи нижче за плече. Але голи, забиті рукою, не зараховуються. І ось тут починається обчислення якихось міліметрів.
Очевидно, що з розвитком технологій правила визначення офсайду необхідно змінювати. Є цілком перспективна пропозиція, сформульована Арсеном Венгером, який зараз займає посаду керівника Відділу глобального розвитку футболу (Chief of Global Football Development) у ФІФА. На думку Венгера, офсайд потрібно фіксувати за проекцією футболіста.
У тому випадку, якщо на бічній проекції між гравцями, що атакують і обороняються, є зазор — це офсайд. Якщо їх проекції перекривають одне одного — поза грою не фіксується. Тобто щоб потрапити в офсайд, футболісту, який атакує, потрібно буде опинитися попереду на цілий корпус, а не на мізинець ноги або жмут бороди.
Якщо таке правило почне працювати, результативність, безперечно, зросте.
З визначенням офсайдів у Катарі сяк-так, але розібралися, а ось із призначенням 11-метрових твориться повне свавілля. Було пробито кілька дуже сумнівних пенальті. Найглибше здивування викликали пенальті у матчах Португалія – Уругвай, Аргентина – Польща та непризначення явного 11-метрового у матчі Уругвай – Гана. Таким чином
Зом, збірна Уругваю спочатку пропустила м’яч з придуманого пенальті, а потім була сама позбавлена можливості пробити з точки. Щоб випередити Південну Корею і пройти далі за найкращою різницею, уругвайцям не вистачило лише одного м’яча. Такою є ціна суддівських помилок.
Дивно й те, що однакові порушення судді трактують по-різному, а система VAR найчастіше лише вносить у процес додаткову плутанину.
Не вразила робота жіночої бригади суддів. Мініатюрна Стефані Фраппар фізично не встигала за швидкими переміщеннями футболістів і припускалася помилок. Так, наприклад, вона намагалася скасувати чистий гол Нікласа Фюлкруга і довго не могла зрозуміти, чому саме гравець перебував у правильному положенні.
Але, з іншого боку, суддівські помилки теж важлива частина гри, те, що потім залишається в пам’яті на довгі роки, це переживання, азарт, суперечки, емоції. Саме за це ми любимо футбол. І хоч би яким неоднозначним виходив чемпіонат світу в Катарі, з переживаннями та емоціями тут все в повному порядку. Ну а найцікавіша частина турніру лише починається!
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.