Після складної перемоги на травневих виборах президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган зіткнувся із необхідністю щось терміново міняти в економічній політиці. Національна валюта продовжує падати, інфляція не знижується, а зайві гроші у бюджеті закінчилася через передвиборчі популістські заходи. Турецькому лідеру довелося звернутися за допомогою до економістів, які дотримуються протилежних поглядів, та погодитись на підвищення ключової ставки майже вдвічі. Але виявилося, що цього недостатньо: ліра продовжила втрачати позиції і 23 червня обвалилася до історичного мінімуму, так що нове посилення грошово-кредитної політики, мабуть, не за горами. Завзятість Ердогана заганяє країну в кут, а півзаходи лише збільшують нестабільність.
Неслухняна ліра
За останні десять років турецька ліра знецінилася по відношенню до американської валюти більш ніж удесятеро, що для економіки такого масштабу та статусу стало безпрецедентною подією. Якщо у червні 2013 року долар можна було купити менш ніж за дві ліри, то до кінця червня 2023-го заплатити доведеться вже понад 25 лір. І це історичний рекорд. Падіння було нерівномірним — до 2019 року курс долара піднявся лише до шести лір. За наступні 2,5 роки, на які припала пандемія COVID-19, турецька валюта втратила ще 30 відсотків вартості, а з серпня 2021 року почався обвал. Менш ніж за два роки ліра стала дешевшою ще втричі.
Така динаміка національної валюти не могла не зашкодити інфляції. Але коли зростання цін обчислюється десятками відсотків на рік, різні методики підрахунків починають давати в рази результати, що відрізняються. Так, у листопаді 2022 року національний інститут статистики TÜİK повідомив про інфляцію в 85,51 відсотка, а створена вченими та економістами група ENAG говорила про зростання цін на 186,27 відсотка.
У червні після президентських виборів інфляція в підрахунках TÜİK впала нижче 40 відсотків, тоді як підрахунки ENAG показали 109 відсотків. І ті й інші дані використовувалися західними аналітиками для оцінки ситуації, проте незалежно від того, чиї підрахунки були вірнішими, інфляція мала аномальний характер. Нічого схожого в жодній країні світу, порівнянної з Туреччиною за статусом, не відбувалося.
При цьому Ердоган останні кілька років стверджував, що варто потерпіти кілька місяців, як ціни зростати перестануть, а економіка, навпаки, зміцніє і почне гонити за розвиненими країнами. Наприклад, у грудні 2021 року він заявляв, що вже у першому півріччі 2022-го ситуація стабілізується. За рік він повторив ці слова. Проте жоден із вжитих за останні півтора року заходів не спрацював.
У пошуках Нобелівської премії
Головною причиною такої аномальної поведінки турецької валюти та, відповідно, зростання цін аналітики у всьому світі називають альтернативні економічні погляди, які сповідує Ердоган.
У його уявленнях зниження ключової ставки дозволяє перемогти інфляцію, оскільки підприємства мають можливість отримувати кредити за низькими ставками та збільшувати випуск товарів, а спекулянти обходять країну стороною через непривабливість умов.
На думку Ердогана, саме спекулятивний капітал заважає турецькій економіці розвиватися, уповільнює розвиток промисловості та не дозволяє будувати довгострокові стратегії. Виступаючи на підтримку такої теорії, він вказував на розвинуті країни, де відсоткові ставки перебувають на рівні одного-двох відсотків. З цього політик робив висновок, що якщо довести ставку до такого ж рівня, турецька економіка через деякий час досягне рівня розвинених країн ЄС. «Погляньте на інші країни – США, Ізраїль. Вони опускають ставки», – заявляв він у листопаді 2021 року.
Віра у знайдений філософський камінь була настільки сильною, що Ердоган звільнив відразу кількох глав Центробанку, які намагалися вказати йому на помилки. У липні 2019 року посаду втратив Мурат Четінкая. Мурат Уйсал, який прийшов йому на зміну, протримався півтора роки. При цьому спочатку він слухняно знижував ставку з 24 до 8,5 відсотка, але восени 2020 року підняв її до 10,5 відсотка. Вже у листопаді регулятором керував колишній міністр фінансів Начі Агбал. Щоправда, новий глава ЦБ виявився ще важливішим: підняв ставку до 15 відсотків, а до березня 2021-го довів до 19 відсотків. Тоді він публічно заявив, що за інфляції понад 15 відсотків по-іншому діяти неможливо. Через два дні Агбал втратив посаду, а новим ставлеником Ердогана став колишній депутат його Партії справедливості та розвитку (ПСР), активний прихильник зниження ставок Шахап Кавджіоглу.
У результаті з вересня 2021 року ставка почала знижуватися — до повної розгубленості експертів та опозиційних політиків, які очікували, що риторика Ердогана не спричинить реальних дій. Незважаючи на очевидні протиріччя між планами та результатом, до виборів у травні 2023 року ставку довели до рівня 8,5 відсотка річних.
Рятуйте хто може
Для Ердогана, який пережив спробу державного перевороту в 2016 році і звинуватив у ній проповідника Фетхуллаха Ґюлена, який мешкає в США, пошук зовнішніх ворогів давно став виправданням багатьох дій. Так, знецінення національної валюти він прямо пов’язував із діями деяких іноземних агентів.
Невідомо, наскільки в ці заяви вірив сам політик, але зрозуміло, що вибори, що наближаються, його нервували. Весною 2023 року на тлі високого рейтингу свого суперника Кемаля Киличдароглу Ердоган почав буквально роздавати гроші та рекламувати швидку енергетичну незалежність. Наприкінці квітня він запустив постачання газу з родовища Сакар’я у Чорному морі та оголосив, що протягом року жителі Туреччини не платитимуть за газ, який використовується на кухні та при споживанні гарячої води, а на місяць від усіх платежів за газ звільняються всі домогосподарства.
За п’ять днів до виборів він пообіцяв збільшити заробітну плату державним службовцям на 45 відсотків, а після голосування в обох турах навіть роздавав гроші на виборчих дільницях. Перемога та відсутність масових протестів могли дати надію Ердогану, що тепер, коли ставка на вибори не зіграла, вороги припинять штучно занижувати курс ліри. Одразу після завершення другого туру виборів президент, який зберіг пост, пообіцяв, що не відступиться від своїх поглядів.
Впевненості та стабільності вистачило на кілька днів. Вже 4 червня Ердоган призначив новий уряд, а у ньому міністром фінансів та казначейства Туреччини став Мехмет Шимшек. Він уже обіймав цю посаду з 2009 по 2015 рік, а потім був підвищений до віце-прем’єра, але пішов у відставку у 2018 році. Приводом стало кадрове рішення Ердогана: політик призначив міністром фінансів свого зятя.
Прихід Шимшека, який раніше працював економістом у лондонському відділенні банку Merrill Lynch, підбадьорив інвесторів, оскільки він вважається не лише грамотним, а й незалежним фахівцем, який не погодився б стати черговим пішаком Ердогана. Твердження як глава Центробанку 44-річної Хафізе Гайє Еркан, першої жінки на цій посаді, випускниці Прінстона, колишнього топ-менеджера найбільших американських банків, підтвердило надії на радикальну зміну курсу.
Окремі аналітики не виключали, що ставка зросте одразу до 40 відсотків річних, тобто вище за інфляцію, але насправді після першого засідання ЦБ з новим керівництвом вона піднялася лише до 15 відсотків.
І ні туди, ні сюди
Таке рішення стало холодним душем для тих, хто чекав на моментальну зміну грошово-кредитної політики. Шимшек заявив, що підтримує поступову зміну курсу, Еркан також зазначала, що підвищення ставки можна очікувати за підсумками наступних засідань, але словесні інтервенції не врятували ліру від нового падіння.
Аналітики вважають, що поточний рівень не межа і найближчими місяцями курс може спікувати до 30 лір за долар. Втім, підхід Шимшека та Еркан змогли оцінити банки: їхні акції на Стамбульській фондовій біржі зросли більш як на п’ять відсотків.
Однак головною загрозою для турецької економіки, як і раніше, залишається невизначеність поглядів самого Ердогана. Ніхто не може сказати, чи справді він розчарувався у своїй теорії та готовий повністю відмовитися від вектора минулих років. Скромне підвищення ставки (консенсус-прогноз перевищував 20 відсотків) свідчить про те, що швидше за все ідея про панацею у вигляді пом’якшення грошово-кредитної політики залишила його не до кінця. Або, можливо, турецький лідер очікує на моментальний ефект від зниження ставки, а отримавши замість нього рекордний обвал, знову почне втручатися в економіку.
Події останніх трьох років показали, що задля здійснення своїх ідей 69-річний політик готовий ризикнути багатьом, а після виборів у нього розв’язані руки. Адже Ердоган вже звільняв економічну команду після того, як вона надходила по-своєму, але не давала моментального результату.
У цьому плані призначення главою ЦБ Еркана може мати сенс, не пов’язаний із економікою. Турецький лідер заперечує рівність жінок і чоловіків, він упевнений, що жінкам потрібна не рівність, а повага та виконувати чоловічу роботу жінка може меншою мірою. 2021 року країна вийшла з конвенції із захисту жінок, пояснивши це нормалізацією гомосексуалізму, хоча 2011 року першою її ратифікувала. Тож списати все на жінку, яка прийшла та зіпсувала ситуацію, для консервативного лідера може бути політично простіше.
А головне, Ердогана може розчарувати навіть курс валюти, а відсутність іноземних інвестицій. Загалом підвищення ставки потрібне для того, щоб залучити в країну інвестиції, тобто гроші. Залежно від характеру економіки країни, такий інструмент може бути затребуваний більше або менше. Наприклад, монархії Перської затоки, бюджет яких переважно залежить від продажу вуглеводнів, у будь-якому разі можуть розраховувати на доходи від сировинного експорту. Частково таку подушку безпеки має Росія. Однак Туреччина є імпортером енергоресурсів, і головне питання в тому, хто їй ці гроші даватиме.
У цьому сенсі країна перебуває на роздоріжжі. З одного боку, якщо їй не виходить різко наростити експорт товарів, потрібні інвестори, насамперед західні. З іншого боку, можна шукати подушку безпеки в іншому місці. І тут амбіції Ердогана з приводу перетворення країни на енергетичний хаб набувають нового виміру.
У травні агентство Reuters повідомило, що Туреччина досягла відстрочки платежів за газ від Росії на 600 мільйонів доларів, а в перспективі сума може досягти чотирьох мільярдів. У переговорах із Москвою у Анкари дуже гарні позиції. По-перше, турецький напрямок є одним з основних для паралельного імпорту, а по-друге, Росія, що майже втратила європейський газовий ринок, готова і дуже хоче будувати в Туреччині газовий хаб і вже будує атомну електростанцію.
Таким чином, геополітичне значення Туреччини найближчим часом може досягти небаченого розмаху, що неминуче викличе бажання конвертувати це значення у грошові знаки та преференції. У подібних випадках методи ринкової економіки, як правило, відходять на другий план, а велич тут і зараз разом з проблемами, що ніяк не вирішуються, спонукає шукати особливі варіанти. І якщо тема зі зниженням ставки не спрацювала вперше — що заважає спробувати піти другим колом, але з сильніших позицій.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.