Перемогу у найпрестижнішому чоловічому тенісному змаганні серед національних збірних — Кубку Девіса, як і рік тому, здобула збірна Італії, яка обіграла з рахунком 2:0 у вирішальному матчі голландську команду. Захистити титул вдалося дещо іншим складом. Однак схожість цих історичних для країни трофеїв все ж таки видно неозброєним оком: кожен було б складно уявити без внеску найсильнішого наразі тенісиста планети Янніка Синнера. У фінальній стадії турніру він був практично бездоганним: переміг у трьох матчах, не віддавши при цьому жодної партії.
Дивлячись на Янніка Сіннера в перші секунди після завершення останнього матчу фіналу Кубка Девіса, не було куди подітися від повсякденності. Начебто і сам лідер світового рейтингу перемагати вже звик, і для решти всіх перемоги цього довготелесого кучерявого хлопця вже стали константою. Ні, вони, звичайно, не «набридли», як тріумфи, скажімо, Новака Джоковича, який домінував набагато довше.
Просто всі якось зжилися з думкою, що Синнер це новий гегемон. А як не зжитися після такого вражаючого року?
На турнірах Великого шолома — два титули, на «Мастерсах» (змаганнях на одну категорію нижче) — три, та ще й виграш підсумкового турніру ATP, та ще й парочка менш статусних трофеїв. І ось тепер Кубок Девіса, на якому мертва хватка Сіннера нікуди не зникла.
Та й чи могла пропасти? На харді, улюбленому покритті італійця, шансів, скажімо, у суперника з чвертьфіналу аргентинського ґрунтовика Себастьяна Баєса було не так багато. І він був зім’ятий – 6:2, 6:1. Так Сіннер врятував збірну Італії від раннього вильоту з фінальної частини Кубка Девіса (раніше його співвітчизник Лоренцо Музетті був розгромлений аргентинцем Франсіско Серундоло). А закріпив успіх Сіннер перемогою у парному розряді. Його дует з Маттео Берреттіні виявився сильнішим за Максима Гонсалеса та Андреса Мольтені — 6:4, 7:5.
На стадіях до зустрічей пар уже не доходило. Двічі Синнер забивав останній цвях.
У півфіналі чергово з рахунком 6:3, 6:4 був обіграний австралієць Алекс Де Мінаур, єдиний опонент Сіннера з топ-10. Рейтинг, втім, не повинен вводити в оману. Дуже мобільний, але не надто потужний Де Мінаур завжди був відносно легким суперником для Сіннера. Це чудово доводить статистика особистих зустрічей тенісистів: 9:0 на користь італійця за матчами та 20:1 за сетами. Одна з цих зустрічей, до речі, припала на фінальний матч торішнього Кубка Девіса. Тоді Сіннер австралійця знищив (6:3, 6:0) і приніс збірній Італії першу перемогу у турнірі за 47 років і другу – в історії.
У фіналі цьогорічного розіграшу Кубка Девіса збірній Італії протистояла команда Нідерландів, яка здивувала багатьох. Декількома днями раніше вона несподівано пройшла іспанців: відправила третю ракетку світу Карлоса Алькараса у відпустку, а великого Рафаеля Надаля — на пенсію. Потім завдяки перемогам у двох виснажливих матчах вибила німців. Але у протистоянні з італійцями справа не пішла.
Спочатку Берреттіні переграв досвідченого голландця Ботіка ван де Зандсхюлпа, який у минулому сезоні видав кілька яскравих матчів (особливо стоїть його перемога над Алькарасом у другому колі US Open), але в цілому був далеко від свого піку.
Яннік Сіннер вийшов на корт другим, коли його збірній до захисту титулу залишався один матч. Він мав зіграти з Таллоном Грикспором — міцним гравцем топ-50.
Саме Грикспор спочатку і ставив темп. Два ейси у першому геймі на подачі. Божевільний тиск у другому геймі на прийомі – тоді Сіннер врятувався з подвійного брейк-пойнта. Словом, перший сет перетворювався на справжню рубку.
- Читайте також: Итальянский теннисист Янник Синнер стал автором уникального достижения на Итоговом турнире ATP
Обох тенісистів рідко підводила перша подача. Дуже показовою була статистика стартових десяти геймів: коротких розіграшів (тобто складалися максимум із чотирьох ударів) було майже 80% від загальної кількості. І в них гравці зібрали приблизно рівну кількість очок. А ось у рідкісних затяжних розіграшах, що дивно, вразливішим виглядав Синнер.
Натяки на інтригу невдовзі все ж таки розсіялися. Щось у грі Грикспора зламалося за рахунку 5:6, коли на його плечі лягло максимальне психологічне тиск. Стало більше невимушених помилок у розіграшах, частіше почала збоїти перша подача. І хоча найскладніший 12-й гейм голландець все ж звів на свою користь, на тай-брейку він не стримав.
А на початку другого сета Сіннер оволодів вирішальною перевагою. У третьому геймі італієць узяв чужу подачу, конвертувавши свій перший у матчі брейк-пойнт. І навіть віддавши свою подачу у наступному геймі, італієць із шляху не збився. Він відразу повернув собі перевагу, а потім узяв ще три гейми і приніс своїй збірній Кубок Девіса — 7:6 (7:2), 6:2.
«Яке чудове почуття – завершити сезон ось так! Ми дуже раді знову виграти цей трофей. Ми хотіли відстояти торішню перемогу. Ми всі виклалися на 100%»,— говорив після матчу Синнер, який сяяв від щастя.
Ні, все-таки ця перемога означала йому досить багато.
Але точно не менше вона означала для його партнерів. Для того ж Берреттіні, фіналіста Wimbledon-2021 в одиночному розряді, який через рік з’їхав через травми у другу сотню рейтингу, а тепер робить спроби повернутися до тенісної еліти: «Минулого сезону я лише спостерігав за успіхами команди, підтримував її з боку . Тепер я приніс їй кілька важливих балів». Для молодих гравців, яких Берреттіні у своїй промові також зазначив: «Всі викладаються на повну. Лоренцо Музетті, хлопці, які повернулися додому — Флавіо Коболлі та Маттео Арнальді — вони виграли кілька справді важливих матчів на ранніх стадіях».
Загалом перемога збірної Італії в Кубку Девіса — це маркер не лише найвищого рівня гри її флагмана Янніка Сіннера, без якого цей успіх, найімовірніше, не був би можливим. Це також показник глибини складу: у топ-50 рейтингу ATP зараз шість італійців, п’ять з яких молодше 24 років (більше в першій півсотні класифікації лише американців). Це також наслідок розвитку в країні тенісних традицій, адже не лише перемогою у Кубку Девіса запам’ятається італійській публіці 2024 рік. Минулої середи збірна Італії також взяла Кубок Біллі Джин Кінг – аналогічне змагання серед жінок. Нарешті, приголомшливий прорив у сезоні, що завершився, зробила італійка Джасмін Паоліні, яка зіграла у фіналах Roland Garros і Wimbledon в «одинаку» і завоювала олімпійське золото в парі з Сарою Еррані.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.