Білий дім повідомив сьогодні вночі про смерть Джеймса Ерла Картера-молодшого Джиммі Картера, 39-го президента США. Джо Байден назвав пана Картера «героїчним захисником глобального миру та прав людини, гідним лідером, чия моральна чистота та віра в краще надихнули нашу країну та змінили світ». Не згадав він лише те, що практично всього цього пан Картер досягнув після свого відходу з Білого дому.
Син Джорджії
Джеймс Картер-молодший народився в Плейнсі (штат Джорджія) 1 жовтня 1924 року і був старшим із чотирьох дітей. Його мати була медсестрою, батько займався фермерством та володів місцевим магазином. Джиммі допомагав батькові на фермі, він навіть мав власну ділянку землі, на якій він вирощував арахіс.
У школі він досяг успіху у навчанні, а й у спорті, ставши зіркою шкільної баскетбольної команди. Джиммі мріяв вступити у Військово-морську академію і домагався цього з усіма притаманними йому старанністю і завзятістю. По дорозі до цієї мрії він закінчив Південно-Західний коледж і Технологічний інститут в Атланті. Потім були навчання у Військово-морській академії, знайомство з майбутньою дружиною — Розалін, весілля у червні 1946 року та успішна служба на Тихому океані та Атлантиці.
Смерть батька 1953 року змусила Джиммі повернутися до Джорджії і зайнятися відновленням сімейного бізнесу, який на той момент розвалювався.
Разом з ним всі тяготи лягли на дружину та трьох дітей. У свій час сім’ї через брак коштів навіть довелося жити в соціальному житлі. Але поступово він відновив господарство, зміцнив бізнес і сколотив деякий стан, який дуже став у нагоді на наступному етапі життя.
У 1950-х пан Картер став активним членом Демократичної партії США. У 1962 році він досяг обрання в сенат штату Джорджія. У 1970 році був обраний губернатором штату.
Пасинок Вашингтона
Коли 1974 року Джиммі Картер виставив свою кандидатуру на пост президента США, для багатьох це стало повною несподіванкою. Як політик він був добре відомий, здається, лише своїм соратникам та мешканцям штату. Проте це йому лише допомогло. Америка ще повністю відновилася після Уотергейта. Тому, обираючи між чинним президентом Джеральдом Фордом, колишнім віце-президентом Річарда Ніксона, який помилував його, і скромним, відкритим Джиммі Картером, колишнім фермером та військовим моряком, виборці не особливо вагалися.
Не зіпсувало враження навіть те, що одного разу у пориві відвертості кандидат у президенти зізнався в інтерв’ю журналу Playboy, що дивився на жінок із пожадливістю і «багато разів у своєму серці чинив перелюб».
Такий гріх якраз народу зрозумілий, інших скелетів у шафі у його житті не виявилося. Так Джиммі Картер 1977 року став 39-м президентом США.
Першого ж дня на посаді президента Джиммі Картер помилував сотні американців, які ухилялися від участі у бойових діях у В’єтнамі. Пізніше він зізнався, що це було найскладніше для нього рішення за весь час його президентства. Картер пообіцяв зробити питання загальних прав головним у зовнішній політиці США та ініціював, хоч і безуспішно, внесення поправки до Конституції США про рівні права, що гарантує захист від дискримінації за ознакою статі.
Найголовнішими досягненнями 39-го президента стали домовленості 1978 року в Кемп-Девіді, які примирили Ізраїль та Єгипет і розірвали блокаду Ізраїлю, та підписання Угоди про скорочення стратегічних озброєнь із СРСР (те, що тепер називають ОСВ-ІІ) у 1979 році.
Усі ці здобутки були зовнішньополітичними. Проривів у країні не сталося. Стало навіть гірше. До кінця президентського терміну пана Картера у США розпочалася рецесія. Не додавали оптимізму і запроваджені адміністрацією жорсткі заходи економії, зростання безробіття та відсоткові ставки.
Втім, успіхи на світовій арені також закінчилися. СРСР ввів війська до Афганістану. В Ірані після перемоги ісламської революції було захоплено посольство США у Тегерані. Його співробітники стали заручниками нової іранської влади. Операція зі звільнення, санкціонована президентом Картером, провалилася. Вісім американських військових загинули.
Президентські вибори 1980 року Джиммі Картер закономірно програв.
Його опонент Рональд Рейган, губернатор Каліфорнії (і колишній актор, що важливо), легко переконав виборців у тому, що людині, яка привела країну до рецесії, розвалила економіку, погробила життя американців, відправивши їх на смерть до Тегерану, а на введення військ у Афганістан відповів лише бойкотом московської Олімпіади, не місце у Білому будинку.
Батько світу
Посаду президента Джиммі Картер залишив у 56 років. Рейтинг його підтримки був одним із найнижчих серед усіх президентів США. Але політик ще мав багато енергії, сил і бажання працювати і змінювати життя на краще. Вже не обмежений жорсткими рамками посади, він кинувся у правозахисну, посередницьку, благодійну діяльність.
Створений ним 1982 року Центр Картера займався правами людини та врегулюванням конфліктів. Сам екс-президент відвідав понад 130 країн світу, де зустрічався з державними лідерами, відомими та впливовими людьми. Саме він у 1994 році вирушив до Північної Кореї, яка працювала над створенням ядерної зброї. Візит допоміг хоча б на якийсь час відстрочити ядерну кризу, що назрівала. Він був серед перших членів міжнародної неурядової організації «Старійшини», заснованої в 2007 році Нельсоном Манделою, Річардом Бренсоном і Пітером Гейбрієлом, яка працювала над питаннями миру та захисту прав людини. Джиммі Картер ставлять у заслугу також те, що він допоміг запобігти вторгнення США на Гаїті в 1994 році. 2002-го він став першим з 1928 року з колишніх і чинних президентів США, хто відвідав Кубу.
У тому ж 2002 році Джиммі Картер став третім після Рузвельта і Вілсона президентом США, удостоєним Нобелівської премії миру. І єдиним із них, хто отримав цю нагороду за те, що зробив уже не на посаді президента.
Аж до 2023 року пан Картер невпинно налагоджував міжнародні зв’язки, відновлював відносини між державами, підтримував діалог там, де сторони вже не знаходили слів, нагадував про права людини, чесність, мир. А ще він допомагав десяткам благодійних організацій, писав вірші та мемуари, книги про політику та віру, займався з дітьми у недільній школі — і завжди з усіх поїздок і після всіх праць повертався до свого рідного Плейнса. Тільки там він міг почуватися вдома, там були його рідні місця та люди. При цьому він жив скромно. Його будинок у Плейнсі оцінювався в $167 тис., а це дешевше, ніж автомобілі співробітників спецслужб, які його охороняли.
Всі ці роки поряд з ним була така ж невтомна Розалін.
У 2015 році у Джиммі Картера діагностували рак. Морально він був готовий до цього: від цієї ж хвороби померли його батьки, обидві сестри та брат.
Хвороба стала обмеженням у його роботі. А ось смерть Розалін у листопаді 2023 року стала. «Ми були рівними партнерами у всіх сенсах цього слова,— сказав Джиммі Картер після її смерті.— Ми ділили з нею майже все, що сталося в нашому дорослому житті». Водночас вони прожили 77 років.
Останні 19 місяців життя Джиммі Картер провів під наглядом фахівців хоспісу, хоча здебільшого залишався вдома серед рідних. У жовтні 2024 року він відзначив своє 100-річчя, ставши першими із президентів США, хто дожив до такого поважного віку.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.