Попри масштабні протести та глибоку економічну кризу, падіння ісламського режиму в Ірані найближчим часом виглядає малоймовірним. Аналітики зазначають: авторитарні системи можуть роками триматися в стані повільного занепаду, але руйнуються зазвичай раптово і несподівано.
📉 Економіка під тиском санкцій
Іранська економіка перебуває у важкому стані. У 2025 році інфляція на продукти харчування перевищила 70%, а національна валюта — ріал — у грудні впала до історичного мінімуму. Додаткового удару завдали нові санкції Великої Британії, Франції та Німеччини, які фактично повернули обмеження часів до ядерної угоди 2015 року.
Саме економічні труднощі стали головним каталізатором нинішніх протестів — значно сильнішим, ніж геополітичні конфлікти чи удари по іранських об’єктах.
🛡️ Силовий каркас режиму
Ключовою причиною стійкості влади залишається лояльність силових структур. Насамперед ідеться про Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) — елітну військово-політичну структуру, яка напряму підпорядковується верховному лідеру аятолі Алі Хаменеї.
За оцінками, КВІР налічує близько 150 тисяч добре озброєних бійців і контролює значну частину іранської економіки. Його допоміжна структура — воєнізована організація «Басідж» — відіграє провідну роль у придушенні вуличних протестів.
Саме силовики протягом останніх тижнів жорстко розганяли демонстрації, застосовуючи бойову зброю, що дозволило владі тимчасово збити хвилю масових виступів.
🇺🇸 Фактор Трампа і зовнішній тиск
Президент США Дональд Трамп продовжує політику жорсткого тиску на Тегеран і погрожує вторинними санкціями та митами проти країн, які ведуть бізнес з Іраном.
Втім, ефективність цих заходів під питанням: основним покупцем іранської нафти залишається Китай, а Вашингтон навряд чи захоче ризикувати переговорами з Пекіном заради ще більшого тиску на Тегеран.
У самому Ірані влада паралельно з жорсткою риторикою сигналізує про готовність до нових переговорів щодо ядерної програми — що може дати режиму додатковий час.
🧭 Проблема опозиції: немає єдиного лідера
Ще один фактор стабільності режиму — відсутність у протестувальників єдиного центру та харизматичного лідера. Спроби сина поваленого шаха Рези Пехлеві очолити опозицію не знаходять масової підтримки всередині країни — зокрема через історичний багаж його родини та зв’язки з Ізраїлем.
🧨 Урок Сирії та «ефект доміно»
У Тегерані уважно спостерігають за прикладом Башара Асада, який наприкінці 2024 року втратив владу буквально за кілька днів, попри роки війни та видиму стабілізацію режиму.
Подібні сценарії вже траплялися:
- Туніс у 2011 році,
- Єгипет і падіння Хосні Мубарака,
коли армія відмовилася підтримувати силовиків і стала на бік протестувальників.
Саме цей момент — розкол у силовому блоці — майже завжди стає точкою неповернення для диктатур.
⏳ То чи впаде режим в Ірані?
Аналітики сходяться на думці:
👉 падіння можливе, але не зараз.
Система поки що зберігає головне — контроль над силовиками. Але історія показує: авторитарні режими руйнуються не поступово, а миттєво, коли сходяться кілька факторів одночасно.
Противники режиму сподіваються, що поєднання економічного колапсу, зовнішнього тиску та внутрішнього вибуху зрештою переведе процес із «повільної» фази у раптовий обвал.
Раніше Канцлер Німеччини Мерц заявив, що режим в Ірані доживає останні дні.
