Російська сторона заявляє про взяття трьох невеликих сіл на куп’янському напрямку на Харківщині — Крохмального, Табаївки та Котлярівки. Атаки російських військ, які намагаються вийти до річки Оскол, не припиняються на інших ділянках фронту. Вже кілька місяців вони штурмують підступи до села Сіньківка, розташованого лише за вісім кілометрів від Куп’янська.
Куп’янськ – ключовий населений пункт на березі Оскільського водосховища, райцентр та залізнична станція. Прорив ЗСУ до Куп’янська восени 2022 року змусив російське командування віддати наказ про терміновий відступ великого угруповання, зосередженого під Ізюмом і погрожує містам Донецької області, що залишаються під контролем Києва, так і Харкову.
Про погрози нового російського наступу на друге за величиною та важливістю місто України багато міркують у Z-пабликах та українських соцмережах, тривожні настрої підігрівають і публікації у західних виданнях — у січні про можливість Росії зробити повторну спробу окупації Харкова писали британська Telegraph та американська Washington Post.
Наскільки виправдані такі побоювання?
Росія почала посилювати своє угруповання військ «Захід» на північному заході Луганської області після низки невдач восени 2022 року під Харковом, а потім під Лиманом.
Військові експерти відзначали досить високе порівняно з іншими російськими частинами технічне оснащення військ, що діють на напрямі Сватово-Куп’янськ. Укомплектованість бронетехнікою, артилерією та іншими засобами у багатьох підрозділах відповідала чи була близькою до штатної.
Причин тому називалося дві. Насамперед були незрозумілі стратегічні задуми українського командування на 2023 рік. Серед ймовірних планів на літню кампанію розглядався варіант наступу ЗСУ на півночі — на Старобільськ і Сєвєродонецьк з наступним виходом до Луганська. Російський генштаб таку загрозу вивчав і спочатку ставив перед угрупуванням Захід оборонні завдання.
Пізніше, коли намітилися плани ЗСУ наступати на півдні, змінилися й завдання російських військ на Сватово-Куп’янському напрямку. Їм наказувалося активізуватись у розпал боїв у Запорізькій області з метою не допустити перекидання українських резервів з півночі на південь. Подальші їхні дії вписувалися в загальний план російської армії — відобразити українські атаки і самій перейти у наступ на широкому фронті від Вугледару на півдні до Куп’янська на півночі.
Що було зроблено. Хоча, мабуть, у Москві чекали набагато більше, ніж в’язкі кровопролитні бої під Авдіївкою і Новомихайлівкою, під Бахмутом і Лиманом.
На цьому фоні просування російських військ на Куп’янському напрямі виглядає суттєвішим. Їм вдалося не лише зняти загрозу взяття Сватова та прориву оборони у Луганській області, а й значно відсунути лінію фронту на захід.
Нині вона проходить приблизно за 15-20 км від Оскольського водосховища, а на одному з виступів — у районі села Сіньківка — російські штурмові групи знаходяться лише за 8 км від Куп’янська. У січні українська влада оголосила обов’язкову евакуацію населення кількох десятків сіл, які ризикують опинитися в зоні боїв.
«У чому особливість зміни ситуації? Якщо раніше командувач Сухопутних військ ЗСУ та угруповання „Хортиця“ Олександр Сирський говорив, що там переважно наступали штурмові загони без техніки, то зараз техніка з’явилася і погодні умови дозволили росіянам її застосовувати. І до того ж видно, що ворог намагається розвинути успіх не лише із Сіньківки, а й з Крохмального та Табаївки», — розповів виданню «РБК-Україна» голова українського Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.
Чи є загроза Харкову?
Саме собою просування російської армії у напрямку Куп’янська обласному центру не загрожує. Навіть у разі великого успіху з виходом до річки Оскол та водосховища вона впирається у важкопереборну водну перешкоду. До того ж від Куп’янська до Харкова ще 90 км пересіченою місцевістю з не менш серйозною водною перепоною — Сіверським Дінцем.
Теоретично загрозу міг би становити наступ на Харків із півночі, з території Росії. Однак на даний момент на цьому напрямку немає військ у кількості, достатньому для захоплення такого великого міста. Українська сторона оцінює чисельність російського угруповання «Білгород» приблизно у 12 тисяч осіб — це набагато менше сил, які вторглися до Харківської області у лютому 2022 року.
До того ж, зараз відсутній фактор раптовості — всі ймовірні напрямки російського удару з півночі укріплені та заміновані. Та й про оборону самої Білгородської області російському командуванню теж доводиться думати.
Велику небезпеку Харкову зазнають регулярні обстріли з боку Росії. Якщо на початку російського вторгнення місто могло розглядатися Москвою в числі «нових територій», спустошувати які не мало сенсу, то до кінця другого року війни таких ілюзій, схоже, немає.
Харковом б’ють нещадно. Його близькість до російського кордону ускладнює роботу ППО — час підльоту російських ракет становить лічені секунди.
За заявою Міноборони Росії, у Харкові завдаються удари по військових об’єктах, пунктах дислокації ЗСУ та іноземних найманців.
Чим важливий Куп’янський напрямок
Проте, якщо ЗСУ втратять території на схід від річки Оскол, це буде для них не просто відступ. У разі виходу до річки та водосховища російська армія вирішує важливе завдання — створює міцний рубіж оборони, який не потребує постійної присутності великого контингенту. І може перекинути частину сил на інші важливі напрями — насамперед на Лиманське.
Може виникнути ситуація, як зараз у нижній течії Дніпра, де багатотисячне російське угруповання змушене ціною великих втрат утримувати розширення нечисленного українського плацдарму та всіма силами запобігати появі нових. Але тільки на Осколі все може вийти навпаки. Там уже українській армії доведеться тримати за річкою великі сили, які не мають найближчих перспектив переходу до наступу.
Але про це говорити поки що зарано. За нинішнього характеру бойових дій в Україні просунутися на 8 км — саме стільки відокремлює передові російські позиції від Куп’янська — завдання не одного дня і місяця.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.