8 серпня у Вашингтоні відбулася історична зустріч президента Азербайджану Ільхама Алієва та прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна на запрошення Дональда Трампа. Американський лідер назвав її “історичним мирним самітом”, підкреслюючи готовність США взяти на себе ключову роль у врегулюванні конфлікту на Південному Кавказі. Ця подія символізує зсув центру впливу в регіоні — від Росії, яка роками виступала головним посередником, до Вашингтона.
Ослаблення позицій Москви
Ще кілька років тому Кремль контролював переговорний процес між Баку та Єреваном. Однак війна Росії проти України різко зменшила її вплив на Кавказі. І в Азербайджані, і у Вірменії дедалі частіше говорять про необхідність зменшити залежність від російського арбітражу.
Додатковим каталізатором стала напружена ситуація в липні, коли двоє азербайджанців загинули внаслідок дій російських правоохоронців, що призвело до дипломатичного розриву між Баку та Москвою.
Чому Трамп обрав карабаський напрям
Під час свого першого президентського терміну Дональд Трамп практично не приділяв уваги Кавказу. Проте після провалу масштабних миротворчих ініціатив щодо України та Близького Сходу він побачив у карабаському врегулюванні можливість для швидкого дипломатичного успіху.
Бойові дії вже припинені, проект мирного договору готовий, тож залишилося узгодити деталі. Саме ці нюанси Трамп спробував вирішити під час зустрічі у Вашингтоні.
Перешкоди на шляху до мирного договору
Попри позитивні сигнали, сторони мають низку розбіжностей:
- Конституційна реформа у Вірменії — Алієв вимагає її проведення до підписання миру, що потребує референдуму та часу щонайменше до літа 2026 року.
- Зангезурський коридор до Нахічевані — Азербайджан наполягає на транспортному сполученні без митних перевірок, тоді як Вірменія вбачає у цьому ризик для свого суверенітету.
- Компромісний варіант із приватною компанією для контролю коридору втратив актуальність після витоку інформації та скандальних коментарів американських посадовців.
Внутрішньополітичний тиск
У Вірменії тривають арешти опозиції та церковних ієрархів, яких звинувачують у проросійських настроях. В Азербайджані після липневого інциденту з російськими силовиками зросла суспільна підтримка ідеї дистанціювання від Москви. Ці фактори змушують лідерів обох країн шукати нові зовнішньополітичні баланси.
Продовження липневої зустрічі в Абу-Дабі
Вашингтонський саміт став логічним продовженням переговорів у липні в ОАЕ, коли Алієв і Пашинян уперше спілкувалися без міжнародних посередників. Тоді риторика сторін стала м’якшою, а агресивні заяви змінилися закликами “перегорнути сторінку”.
Ризики американського втручання
Аналітики Філіп Гамагелян і Заур Ширієв застерігають: заміна впливу Росії впливом США не гарантує стабільності. Надмірна активність Вашингтона може розбалансувати крихку систему двосторонніх домовленостей.
Амбіції Трампа
Для Дональда Трампа цей мирний процес — шанс закріпити імідж глобального миротворця та претендувати на Нобелівську премію миру. Єреван від самого початку розраховував на ці амбіції, сподіваючись, що вони допоможуть прискорити переговори. У Баку ж, попри бажання зберегти формат без посередників, також розглядають можливість зміцнення відносин із США.
Що далі?
Поки що очікується лише підписання спільної заяви про намір укласти мирний договір. Чи перетвориться цей намір на реальну угоду — залежить від здатності обох сторін подолати десятиліття взаємної недовіри та зберегти власний суверенітет у тіні великих геополітичних гравців.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.