Європейський Союз стоїть перед необхідністю реформувати власні механізми ухвалення рішень щодо розширення. Принцип одностайності, який колись гарантував рівність держав-членів, нині дедалі частіше перетворюється на інструмент політичного шантажу — що блокує інтеграцію країн-кандидатів і підриває довіру до самого ЄС.
Як вето стало зброєю політичного тиску
У попередні хвилі розширення — під час вступу Іспанії, Польщі чи Великої Британії — суперечки не перешкоджали розширенню. Але з часом, особливо після початку процесу приєднання Західних Балкан, право вето почали використовувати як політичний важіль.
Показовим став випадок Північної Македонії, коли Греція та Болгарія роками блокували переговори через історичні й мовні спори. Вперше розширення ЄС фактично опинилося у заручниках двосторонніх конфліктів.
Це створило «сіру зону» між правом і політикою: навіть незначні розбіжності можуть паралізувати євроінтеграційний поступ. Відсутність механізмів арбітражу або медіації перетворює розширення на політичне поле гри окремих урядів.
Механізм врегулювання спорів — альтернатива вето
Аналітики Стівен Блокманс та Бутрінт Беріша пропонують створити Enlargement Dispute Resolution Mechanism (EDRM) — спеціальний механізм арбітражу для врегулювання суперечок між країнами-членами та кандидатами.
Він дозволив би вирішувати технічні питання під егідою Єврокомісії, а політичні чи історичні — через міжнародні інституції, як-от Міжнародний суд ООН чи Венеційську комісію.
EDRM підвищив би політичну ціну будь-якої спроби заблокувати процес розширення з егоїстичних мотивів. Але водночас існують ризики — арбітраж неминуче містить політичну складову, тому механізм має бути незалежним, прозорим і підзвітним лише в межах компетенції інституцій ЄС.
Від одностайності — до кваліфікованої більшості
У дослідженні Reining in the Enlargement Vetoes: The German-Slovenian Non-Paper Under Review пропонується ще один шлях — поступовий перехід до системи кваліфікованої більшості.
Це означає ухвалення рішень за підтримки щонайменше 65% країн-членів, які представляють 72% населення ЄС. Такий підхід обмежує зловживання вето, але водночас зберігає баланс впливу між державами.
Додаткові запобіжники, як-от колективне вето (мінімум три країни для блокування), могли б зменшити ризик політичних маніпуляцій і забезпечити стабільність розширення.
Час для рішучих реформ
Реформування принципу одностайності — це не лише технічна зміна, а й крок до збереження політичної єдності та геополітичної ваги Євросоюзу. Без інституційного оновлення та обмеження зловживань правом вето ЄС ризикує втратити привабливість для нових членів і перетворитися на «ветократію», нездатну діяти єдиним голосом.
