Друге за величиною місто — Харків, що лежить біля кордону з Росією, практично беззахисне перед російськими авіаударами. Кілька днів тому Харків вкотре зазнав бомбардування. Під удар потрапив будівельний гіпермаркет «Епіцентр» — у вихідні там було багато людей. Спалахнула велика пожежа.
Менеджер одного з магазинів Андрій Куденов спостерігав, як над містом розповзалася густа хмара чорного диму.
«Росіяни хочуть усе спалити. Але ми не здамося, – заявив він. — Зараз тепло, розпочався дачний сезон, там було багато людей. У магазині продавали землю, рослини».
Андрій дістав мобільний телефон та показав фото гіпермаркету перед ударом: «Погляньте, які гарні квіти. І жодного військового, лише цивільні».
Внаслідок російського удару загинули 18 людей, десятки отримали поранення.
Під час кожної війни люди намагаються зберігати видимість колишнього життя.
Коли горів «Епіцентр», харків’яни вигулювали собак. На площах у центрі міста працювали кафе, незважаючи на сирени повітряної тривоги та оповіщення у мобільних додатках.
На сходах оперного театру підлітки практикували стрибки на скейтбордах, дівчата записували танці TikTok.
У глибокому бетонному підвалі театру оркестр готувався до музичного фестивалю, який не спромоглася скасувати навіть війна.
Проте навіть стоїчий спокій харків’ян не може приховати той факт, що Україна переживає найгіршу кризу з початку війни.
Україна не може сама себе захистити — її майбутнє залежить від рішень західних союзників, які формують порядок денний у Харкові, в інших українських містах та вздовж 1000-кілометрової лінії фронту.
Іншим стратегічним чинником, який змінює хід війни, є здатність російської армії вчитися та адаптуватися до викликів на полі бою.
Військові РФ користуються дефіцитом ППО в України і нещадно б’ють цивільними та інфраструктурою.
Російські заводи виробляють більше зброї та боєприпасів, ніж західні союзники України.
Надії на те, що в перший рік війни Росію вдасться відкинути назад, змінила запекла боротьба з просуванням її військ у глиб країни.
На третьому році війни змін на обрії не видно.
Кінець початку?
Коли у лютому 2022 року президент Росії Володимир Путін наказав про повномасштабне вторгнення в Україну, він розраховував на швидку перемогу.
Такої думки дотримувалися і країни НАТО на чолі зі США.
Коли в лютому 2022 року російські війська почали масштабний наступ, багато хто вважав, що українці мають шанс хіба що на партизанську війну за підтримки НАТО.
Росія захопила великий шматок української території між Донбасом та Кримом.
Але спроба взяти Київ обернулася для Путіна принизливим фіаско. До кінця березня 2022 року битву за столицю було програно, і Кремль відвів свої війська.
НАТО визнала, що Україна здатна воювати. Київ несподівано показав себе корисним союзником, якого є сенс підтримати у протистоянні з путінською Росією.
Поступово Україні почали давати дедалі потужнішу зброю.
Болючим питанням залишаються побоювання президента США Джо Байдена щодо ескалації конфлікту. Байден боїться, що якщо США та НАТО безпосередньо втручаються у війну зі своїми військами або поставлять Україні найсучасніші військові технології, то може розпочатись третя світова війна.
Президент Росії періодично загрожує світові ядерною зброєю. Більшість західних аналітиків вважають, що це скоріше блеф, але Байден поки що називати ці заяви блефом не хоче.
США, як і раніше, забороняють Україні бити своєю зброєю по території Росії.
Саме це, за словами Володимира Зеленського, призвело до руйнівних наслідків та дозволило росіянам розгорнути наступ на Харківщині на початку травня.
Після початку повномасштабного вторгнення доступ Росії до багатих західних ринків, технологій та кредитів був різко обмежений.
Основним постачальником товарів, необхідні виробництва різних озброєнь, став Китай.
“70% верстатів і 90% мікроелектроніки надходять з КНР”, – заявив минулого місяця держсекретар США Ентоні Блінкен.
Росія також купує дрони в Ірану та боєприпаси у Північної Кореї.
Приграниччя
Віка Пісна їде ґрунтовою дорогою до села Юрченково, розташоване на північний схід від Харкова. Над будинком, де був дитячий садок, піднімається дим: він горить.
Пісна – психолог гуманітарної організації «Проліска». Вона вже майже рік їздить у прифронтові села, щоби вивезти звідти людей.
У Юрченкові, як і у всіх селах у широкій прикордонній смузі, залишилося кілька літніх чи немічних цивільних осіб.
Вранці 10 травня сталося те, що вже довгий час пророкували українська влада та західні експерти: Росія відкрила новий фронт. Її війська перетнули кордон у Харківській області та почали просуватися у напрямку обласного центру.
Путін назвав це відповіддю на обстріл російського Білгорода. Він заявив про намір створити на Харківщині “санітарну зону”.
Наступ росіян розширює лінію фронту та змушує українських військових зміцнювати харківський напрямок, залишаючи дірки в інших місцях.
Ми їдемо за Вікою та її мікроавтобусом у прикордонну зону, тримаючись якнайдалі від Вовчанська, де зараз точаться бої.
З відстані кількох кілометрів це прикордонне місто виглядає як пекельна діра з стовпами диму, що піднімаються в небо, від нових вибухів.
Кохання – перше у списку Вікі. Вона готова їхати. Поки Віка допомагає винести речі, поряд на ланцюзі гавкає пес.
Він заспокоївся, коли Любов зняла його з ланцюга і затягла в мікроавтобус.
«Я закликаю їх брати із собою свійських тварин, — каже Віка. — Коли втрачаєш усе, домашній улюбленець — це втіха».
“Душа болить. Я прожила в цьому будинку більше 40 років», — бідкається Любов, сидячи в автобусі між собакою та багажем.
— Ви їдете через обстріли?
– Звичайно! Вони були так близько, менше ніж за 100 метрів. У мене всі вікна повилітали.
Наступних у списку людей місцевих жителів Віка не змогла умовити евакуюватись.
Вона постукала у металеві ворота. Відкрила жінка похилого віку.
– Доброго дня, ви Емма? Вчора біля вас був обстріл. Це дуже небезпечно. У нас є волонтери, які допоможуть вам переїхати, оформити пільги, ліки та інше. Це все безплатно. Ви також отримаєте психологічну допомогу.
– Спасибі вам! Дякую за все, але я не поїду.
— Слухайте, ми вивозимо людей, бо зараз критичний момент. Якщо захочете, зможете потім повернутися. А зараз тут дуже небезпечно, щогодини-дві відбуваються обстріли. І буде ще більше. Краще виїхати. Тут небезпечно.
– Я знаю.
– Це безкоштовно! Ви отримаєте безкоштовне житло.
– Я не поїду.
Емма зачинила ворота.
Друкарня
23 травня російська ракета потрапила до харківської друкарні. Загинуло семеро людей.
Гостра нестача ППО ставить Україну перед непростим вибором — що прикривати наявними силами.
Внаслідок удару в будівлі друкарні спалахнула пожежа. Начальник поліції Харківської області Володимир Тимошко ледве стримує емоції.
«Всі ракети потрапили у ціль, їх не збили. Чому? Тому що час прильоту ракет із Білгородської області становить приблизно 40 секунд. Ці ракети може збити лише система «Патріот», якої ми не маємо».
Він називає Росію «недоімперією вандалів та орків» та «обителью зла».
Одна з працівниць друкарні Олена Лупак потрапила до лікарні з вибуховими ранами та обпаленим волоссям.
Олена вважає, що її життя врятували піддони з папером, які витримали сильніший удар. Вона схвильована: плаче, потім намагається посміхнутися, бо знову занурюється у тугу.
«Я взагалі нічого не боялася, а тепер навіть боюсь залишатися у Харкові. Я все ще сподівалася, що Росія — не терористична держава, що вони б’ють лише військовими об’єктами, а не цивільним населенням».
«Я дякую Сполученим Штатам за допомогу. Вдячна Німеччині та іншим країнам за те, що вони зробили. Але ми безпорадні, ми нічого не маємо. Ми так страждаємо… ми не можемо себе захистити».
Довга війна
Справи в України не такі погані, як видається Олені. Але те, що такі відчуття виникають у людей у Харкові, цілком зрозуміле.
Люди, поранені ударом по Епіцентру, теж бояться.
«Чесно кажучи, не знаю, що буде, — розмірковує Віталій, якому стеля, що обвалилася, придавила ноги. — Мені хотілося б, щоб усе це швидше скінчилося, але я не знаю, як».
Олександр, який лежить навпроти, вважає, що Україна не може вдатися до перемир’я з Росією. Рятуючись від вогню, він випав із вікна другого поверху.
«Я думаю, ми маємо їх перемогти», – каже Олександр.
В Україні є серйозні проблеми з мобілізацією. Шалених черг у військкомати, як два роки тому, на початку війни, вже давно немає.
Багато добровольців першої хвилі загинули або зазнали тяжких поранень і не можуть більше воювати.
Виснажена українська армія потребує нових сил.
Імпульс у тривалих війнах постійно змінюється. Зараз Росія кинула всі сили в наступ, щоб скористатися вікном можливостей, перш ніж Україна отримає нову зброю своїх партнерів.
Чи вистачить російським військовим сили та завзяття, щоб змінити стратегічний баланс у цій війні?
Україна та її союзники вважають, що Москва не має достатньої бойової сили і здатна захопити лише обмежену територію ціною високих втрат.
Але згадайте минулий рік, коли надії на літній наступ України були великі, надто великі.
Зараз Росія — сильніша, і без якісних змін на користь України Москва зробить усе можливе, щоб ще глибше втягнутися у цю війну.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.