Суперником збірної Іспанії у фіналі німецького чемпіонату Європи стала англійська команда, яка втретє поспіль у play-off нинішньої першості дозволила суперникам відкрити рахунок і все одно перемогла. У півфінальній зустрічі проти англійців не встояли голландці, які поступилися — 1:2, які вирішальний гол від Оллі Уоткінса, який щойно вийшов на заміну, пропустили в самому кінці зустрічі.
Матч, який обіцяє, враховуючи його важливість і рівень суперників, довге і акуратне промацування ґрунту, обходиться взагалі без нього і мало не починається з голу. Десь ми таке вже бачили. Ах, так, буквально день тому, у першому півфіналі, в якому, одразу пропустивши, іспанці потім поклали на лопатки французів. І ось мюнхенський сюжет повторюється на дортмундському газоні. Англійський опорник Деклан Райс моторошно незграбно обробляє м’яч на своїй половині, настирливий, як напідпитку кавалер, голландець Хаві Сімонс відбирає його і, просунувшись уперед, побачивши, що перед ним нікого, запускає у ворота, очманівши від такої удачі. І навряд чи замислюючись про те, що в цілому поки що невиразної на чемпіонаті збірної Англії в play-off викристалізувалася принаймні одна хоч щось хороша особливість, що розповідає про неї. Пінок під зад має на неї виключно позитивний вплив.
У попередніх раундах – проти словаків та швейцарців – ця збірна була дуже схожа на героя Бреда Пітта з «Великого куша», якому, щоб надавати люлей противнику, теж потрібно було отримати їх самому.
Заводили чудово. Але може, ті, хто цього вечора мав симпатії до збірної Нідерландів, не вважали аналогії актуальними. Словаки та швейцарці виходили вперед уже наприкінці зустрічей, змушуючи англійців почуватися саме впритул притиснутими до канатів. А тут до кінця ще далеко. Але ні, ефект і в такій ситуації був миттєвим: збірна Англії заворушилася, помчала вперед. І незабаром її шанувальники вже гірко зітхали, коли Гаррі Кейн, спіймавши ногою в повітрі м’яч, запустив його трохи вище за мету, не знаючи, звичайно, ніж цей удар, який намагався заблокувати Дензел Дюмфріс, насправді обернеться.
Та хто ж міг припустити, що арбітр Фелікс Цвайєр після цього нічим, на перший погляд, епізоду, який не загрожував голландцям, піде дивитися відеоповтор? І тим більше, що, подивившись його, вкаже рукою на одинадцятиметрову позначку. Але ось чомусь твердо вирішив, що, врізавши Кейну по нозі, строго кажучи, нехай за мить, але вже після того, як вона відправила м’яч у політ, Дюмфріс правила все ж таки порушив.
Читайте також: Іспанія здобула перемогу над Францією, встановивши два рекорди. Як пройшов перший півфінал Євро?
Голландські футболісти дивилися на Цвайєра, як в’язні концтабору на садиста-наглядача, а Кейн пішов бити пенальті. Воротар Барт Вербрюгген вгадав кудись, але м’яч у нижньому кутку не дістав.
З ґрунтовною дискусією щодо справедливості рішення Цвайєра навряд чи в когось склалося — надто бурхливі події розгортали на полі. Там збірна Англії, яка привчила до монотонності, робила фарш із середньої лінії та оборони голландської команди. І Філ Фоден вперше на чемпіонаті став справжнім Філом Фоденом, найкращим футболістом найкращої футбольної ліги — гострим, який постійно шукає і створює, якщо не виходить знайти, вільні зони. Розкидавши на п’ятачку Стефана де Врея з Віргілом ван Дейком, ухилившись від Вербрюггена, він майже забив гол, який міг би претендувати на звання найефективнішого чемпіонату. Забити завадив Дензел Дюмфріс, який здогадався, що треба підстрахувати Вербрюггена на стрічкі. Перформанс продовжився класними ударами лівою ногою з кількох десятків метрів: один потрапив у стійку, другий, теж шалено неприємний, виловив голкіпер.
До цих ударів, правда, трапилося попадання того ж Дюмфріса, якому судилося весь час залишатися в центрі уваги, в перекладину після подачі кутового. Але воно виглядало чимось зовсім не вписується в загальну картину, що наполягала на безперечній англійській зверхності. Австрійці на груповому етапі встигли показати, що постійним рухом, пресингом на вигляд міцну голландську конструкцію можна перетворити на досить хистку і податливу. Англійці розсмикували її ще успішніше. А збірна Нідерландів, посиливши своє й так непросте вже становище, ще й втратила одного з лідерів: на лаву побрів Мемфіс Депай, що травмувався.
Але не все в цьому матчі було, як з’ясувалося, очевидно. Ближче до середини другого тайму прискіпливі англійські експерти на різних телевізійних каналах вже заводили звичну занудну пісню, посварюючи тренера Гарета Саутгейта. Ну як же можна було за перерву розбазарити весь цей заряд? Чому досі лише одна заміна — Кірана Тріпп’єра на Люка Шоу, хоча гра збірної Англії наполягає на тому, що її треба терміново підбадьорити?
Він що не бачить, що з м’ячем уже частіше голландці, що це у них з’являються непогані шанси?! Бідолашний Пікфорд геть незрозуміло як рятує після стандарту.
На біду, щоправда, ледь не нарвалася голландська збірна, яка додала в переконливості. Цього разу VAR був на її боці, розглянувши невеликий офсайд в англійській атаці, яка вирулила до точного удару з центру штрафного майданчика Букайо Сака.
А після цього і відбулися таки підготовлені Саутгейтом заміни. У бій були кинуті Коул Палмер та Оллі Уоткінс. І експерти-бурчуни потім поблажливо прощали тренера: краще запізно, ніж ніколи. Вже стартував відлік компенсованого часу, коли два «джокери» розіграли дуже лаконічну комбінацію, яка розкрила голландську оборону, і Уоткінс закотив м’яч у сітку. Загалом ті ж 2:1 на користь команди, яка пропустила першу, як у вівторковому півфіналі.
Тепер ці дві збірні, що здобули вольові перемоги, зустрінуться одна з одною в неділю в берлінському фіналі. Для англійців він буде другим поспіль. З минулим, трирічною давністю, у них пов’язані болючі спогади. Тоді на своєму полі, на лондонському Wembley вони поступилися серією пенальті італійцям.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.