Сучасні армії мають багато способів подолати водну перешкоду. Легку піхоту найнадійніше десантувати на протилежний берег за допомогою катерів або гелікоптерів. З важкою технікою складніше – здебільшого плавати та літати вона не вміє. Крім того, війська, що висадилися на ворожу територію, потрібно забезпечити безперебійним постачанням.
Під форсуванням такої великої річки як Дніпро зазвичай розуміють цілий комплекс заходів, який включає як висадку десанту, так і наведення тимчасових мостів – понтонів. Така операція має бути швидкою та скоординованою.
Загалом вона виглядає приблизно так: в умовній точці А зосереджується техніка для перекидання на той берег, у точці В вона починає переправу, у точці С – висаджується, а в точці D відбувається її розгортання (насправді таких точок набагато більше). Всі етапи операції вразливі, а на її початку особливо точка А, де в очікуванні початку переправи накопичується велика кількість техніки, на яку противник буде щасливий обрушити вогняний шквал.
Насамперед проводиться розвідка місцевості. Потрібно знайти підходящі місця для з’їзду на понтон і виїзду з нього, інакше перший танк зав’язне при сході на берег і вся переправа буде зірвана. Потрібно виміряти ширину річки та швидкість течії у місці наведення понтонного мосту, дослідити дно. Потрібно забезпечити прикриття техніки, що переправляється, завчасною висадкою десанту, артилерією та засобами ППО. Потрібно відволікати і дезінформувати супротивника – та ще багато чого потрібно.
Якщо припустити, що українська армія готувала операцію з форсування Дніпра в його нижній течії – неважливо, як основну чи відволікаючу, то після руйнування греблі Каховської ГЕС цей задум можна вважати таким, що не відбувся. Ландшафт змінився, крапки із заданими координатами опинилися під водою, стан ґрунту вже не буде колишнім, навіть якщо річка повернеться до своїх берегів, плани форсування Дніпра треба міняти. Інше питання – а чи виношував такі плани український Генштаб, коли зрозуміло, що зірвати їх можна одним натисканням кнопки?
Але й для російських військових збитки від руйнування греблі, швидше, переважують придбання у вигляді тимчасової смуги безпеки в нижній течії Дніпра. Їхні передові оборонні споруди, мінні поля, рокадні дороги, техніка, склади та особовий склад опиняються в зоні затоплення – багато доведеться кинути, відступивши без бою.
При цьому у воюючої сторони, яка володіє ініціативою, – а зараз це явно Україна, відкриваються нові можливості. Насамперед, з’являється шанс висадитися та взяти під контроль Кінбурнську косу – півострів між Чорним морем та Дніпровською затокою, а також острови та плавні у дельті Дніпра. Російській армії вкрай важко оборонятиме ці території через проблеми з постачанням – дуже велике плече, а тут ще й потоп.
Небезпека для російських військ, що окупують частину Причорноморської низовини, становить і обмілення Каховського водосховища, яке, за прогнозом “Укргідроенерго”, до кінця тижня зникне. Дніпро, звичайно, залишиться, але форсувати річку все ж таки куди легше, ніж величезне водоймище, що місцями досягало 25 км завширшки. Протяжність ділянки річки від Нової Каховки до Василівки, яку російській армії тепер доведеться тримати під невсипущим контролем, становить по осі приблизно 200 км. На цій ділянці знаходиться Енергодар із Запорізької АЕС. І це не рахуючи нині затопленої нижньої течії Дніпра.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.