Щоранку близько полудня поряд з моїм будинком лунають залпи з автоматів Калашнікова. Поруч із моїм будинком розташований військовий цвинтар. Щоранку тут ховають загиблих українських солдатів. Підозрюю, щоранку залпи лунають у десятках українських міст.
Слова з політичних заяв та фронтових зведень: Росія, мовляв, практично не має шансів досягти цілей, поставлених перед вторгненням в Україну, – оплачуються десятками та сотнями життів професійних військових та мобілізованих, досвідчених військових та добровольців.
Залпи салютів сьогодні пролунали і у Києві. Тут ховали Дмитра Коцюбайла, більше відомого як “Да Вінчі” – його знайомі кажуть, що позивний він отримав, бо до 2014 року навчався у мистецькому коледжі.
На похорон молодшого лейтенанта Коцюбайло прийшов верховний головнокомандувач ЗСУ Володимир Зеленський.
“Да Вінчі” часто називають уособленням покоління, яке, крім війни, не бачило нічого. Як і багато його ровесників 18-річний Коцюбайло у 2013 році вийшов на Майдан протестувати проти наміру тодішнього президента Віктора Януковича зупинити рух України на Захід. З Майдану – у складі добровольчої сотні пішов на фронт на Донеччині. Вісім років воював у лавах “Правого сектора” (визнаний у Росії “екстремістським формуванням”) і командував штурмовим підрозділом з неформальною назвою “Вовки Да Вінчі”. Лише 2022 року “офіційно” приєднався до ЗСУ.
Фраза “Про нього ходять легенди” у випадку “Да Вінчі” – це констатація факту. Повертався на фронт після тяжкого поранення. Воював на найнебезпечніших напрямках – Луганщина, Київ, Миколаїв, Кривий Ріг, Харківський контрнаступ. Зрештою, Бахмут. Героєм України його називали ще задовго до того, як йому було формально вручено це звання.
Про це, до речі, варто розповісти окремо. До певного моменту значна частина патріотично налаштованої української громадськості, особливо ветерани та учасники бойових дій на Донбасі, належала до Володимира Зеленського, м’яко кажучи, прохолодно. Зеленський перед тріумфальними для себе президентськими виборами 2019 року і одразу після них поводився так, ніби війни на Донбасі не існує. Обіцяв зазирнути у вічі Путіну, може, анекдот який йому розповісти – і війна закінчиться. Не готувався, досі вважають багато хто, до великої війни, що наближається.
Навіть після того, як повномасштабне російське вторгнення почалося, і Зеленський перетворився на такого, яким ми його знаємо зараз, це не справило враження на багатьох його критиків. У цій ситуації згода “Да Вінчі” ухвалити з рук президента Золоту зірку Героя України на урочистій церемонії у Верховній Раді 30 листопада 2021 року була актом глибоко символічним. Воно означало, що політичні, світоглядні розбіжності в українському суспільстві є глибоко другорядними в порівнянні з боротьбою, яку країна веде за саме своє існування.
Не можна сказати, що цей жест зрозуміли та підтримали всі. “Продався Зеленському”, – це, мабуть, найм’якше, що почув про себе “Да Вінчі” – особливо після того, як ще й з’явився у президентському новорічному привітанні. Але Коцюбайло міг собі дозволити ігнорувати ці оцінки – на те він і був цим знаменитим “Да Вінчі”.
Прийшовши на його похорон, Володимир Зеленський віддає шану не одному добровольцю, будь він найвідомішим і хоробрим. Насправді тут Зеленський сумує за цілим поколінням, у якого все забрала війна.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.