Аліна та Андрій Горпиничі — молоде подружжя з прифронтового Гуляйполя. За пів року до початку повномасштабної війни пара придбала власну квартиру, втім через постійні обстріли евакуювалися до Запоріжжя. Чоловік — військовослужбовець, нині має протез на місці ампутованої руки. Наразі він проходить реабілітацію, а дружина підтримує його, – пише Суспільне.
Один одного Аліна та Андрій знають близько восьми років. Тоді дівчина ще вчилася у школі: зараз йому 26 років, а їй — 23.
“Я навчалася в школі і він мені написав. Привабив, напевно, почуттям гумору. Потім товаришували і я зрозуміла, що це надійна, добра людина”, – розповідає Аліна Горпинич про свого чоловіка Андрія.
“Колись йшов на навчання, а Аліна йшла у школу. Сподобалася. Перший раз побачив її, потім написав. Вийшло так, що вона сказала, що ми товаришуємо і я їй так сказав, але воно трохи не так було, у мене почуття були”, – розповідає Андрій Горпинич про свою дружину.
За пів року до повномасштабного вторгнення Аліна та Андрій купили власну квартиру — нині ж багатоквартирний будинок пошкоджений та розбитий:
“Забиті вікна, у кухню взагалі не зайдеш, там все у склі… Я думаю, що це, напевно добре, що ми там тільки пів року прожили. Ми не встигли прив’язатися”, — розповіла Аліна.
“Ще ж обстріли були, у підвалі сиділи. Це ж коли росіяни намагалися зайти у Гуляйполе. Сиділи у підвали, слухали. Інтернету не було, зв’язку не було, міномет обстрілював. Я не хотів виїжджати, мене жінка витягувала з її батьками, вважайте за ноги, не хотів їхати”, — поділився Андрій.
У рідному місті чоловік займався сільськогосподарською справою, тримав худобу, проте згодом вступив до лав ЗСУ.
“Коли пороздавав худобу, продав щось, тоді переїхали до Запоріжжя. Тоді зрозумів, що прийдеться приймати рішення йти захищати. Аліну підготовлював до цього з літа, а потім вже по факту сказав”, — розповів Андрій.
“Мотивації в цілому багато: бабусі дім в Успенівці розбили, я там все життя прожив, дід помер, я його не побачив, бо був у Запоріжжі й туди ніяк було з’їздити. За дім, за друзів”.
Дев’ять місяців Андрій боронив Донецьку та Луганську область, зокрема воював поблизу села Білогорівка. За цей час закохані змогли зустрітися декілька разів, тоді ж і одружилися:
“Просто чекала, чекала SMS, про зустріч могла тільки мріяти. Але виходило, я їздила до нього в Краматорськ та Слов’янськ і один раз його відпустили у відпустку, він приїжджав і ми одружилися. Я записувала йому кружечки в Телеграмі. Були й мотиваційні кружечки розповідала. А могла просто співати. Він любе, коли я співаю”, — зізналася Аліна.
Під час одного з бойових завдань Андрій отримав поранення — їх з побратимом помітив дрон, з якого зробили скид:
“Мені дали сапера, я повинен був зводити його в одне місце. Це впритул до росіян. По дорозі назад почув, що зверху завис дрон. Але вже було трохи пізно, пригнув вбік, а він вже скид зробив. Почав кричати. Хороші побратими прибігли, надали допомогу, турнікети, почали вивозити під обстрілами”, – поділився спогадами чоловік.
Андрія вдалося евакуювати до Дніпра — туди ж приїхала і його дружина Аліна. Чоловік перебував у важкому стані, мав опіки та ампутацію руки та пальців:
“Лікарка каже: “Ви можете його поцілувати у груди”, тому що лице ж в опіках. Я підійшла, поцілувала його. Кажу: “Андрюша, ми тут”. І він почав ворушити ногою. Я із Запоріжжя приперла кавун. Порізала на шматочки і в реанімації годувала його кавуном. Йому хотілося кавуна і торта”, — пригадала Аліна.
Аліна та Андрій Горпиничі під час лікування та реабілітації чоловіка. Особистий архів Аліни Горпинич
Після поранення на подружжя очікував етап реабілітації та лікування у Києві, Одесі, Запоріжжі. Чоловік заново вчився тримати речі та писати правою рукою:
“Потім проходили реабілітацію, щоб правильно сформувалася кукса. Дуже довго в нього була замотана права рука і потрібно було як заново вчитися писати, тримати все. Потім звернулися до протезного центру у Запоріжжі. Зробили протез”, — розповіла Аліна.
Нині чоловік очікує на біонічний протез, втім вже самостійно може керувати автівкою, зізнався Андрій: “Спочатку нічого не бачив, були уламки в очах. А зараз вже за кермом можу їздити. Повитягали уламки, зашивали, прибрали рубці, кристалики міняли. Ще над правим оком потрібно працювати. Роботи вистачає”.
Зараз закохані продовжують лікування. Подружжя мріє відсвяткувати свій медовий місяць та придбати власну квартиру, а в майбутньому — народити дітей.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.