Президент РФ Володимир Путін веде війну проти України, керуючись логікою затягування часу та очікування сприятливих змін, навіть якщо нинішня військова ситуація виглядає стратегічно безвихідною. Про це у колонці для Politico пише оглядач Джеймі Деттмер.
Автор порівнює підхід Кремля з образом містера Мікобера з роману Девід Копперфілд — персонажа, який живе у боргах, але постійно повторює: «щось та й трапиться».
Війна без стратегічного прориву
Через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення Росія, попри величезні втрати, не змогла повністю захопити Донбас. До лютого 2022 року під контролем РФ перебувало близько 7% території України. У перший місяць вторгнення цей показник зріс до 27%, але згодом стабілізувався на рівні приблизно 18–19%.
На думку автора, військовий глухий кут не змушує Кремль змінювати курс. Для Путіна важливо продемонструвати внутрішній аудиторії «велику перемогу», яка виправдає людські та економічні втрати.
Ставка на виснаження
Оскільки швидкої перемоги досягти не вдалося, Кремль робить ставку на довготривале виснаження України — як військове, так і соціально-економічне.
Оглядач нагадує, що навіть за умов активного використання дронів і сучасних технологій вирішальним залишається людський ресурс. Брак особового складу на окремих ділянках фронту дозволяв російським військам застосовувати тактику «тотальної інфільтрації», про яку раніше говорив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.
Йдеться про проникнення малих піхотних груп у тил українських позицій, що ускладнює оборону.
Зовнішні фактори: США та ЄС
Додатковим чинником, на який розраховує Москва, є зміни у зовнішньополітичному середовищі. Автор зазначає, що позиція президента США Дональд Трамп, який чинить більший тиск на Київ, ніж на Москву, створює для Кремля простір для маневру.
Окремо згадується спроба Угорщини заблокувати узгоджену позику ЄС для України на 90 млрд євро — сигнал потенційної нестабільності європейської підтримки.
Розрахунок на внутрішню дестабілізацію
Ще один елемент стратегії — очікування внутрішніх потрясінь в Україні. Будь-яка мирна угода з територіальними поступками, ймовірно, вимагатиме референдуму, що може спричинити серйозну суспільну дискусію та напруження.
На цьому тлі зимові удари по енергетичній інфраструктурі спрямовані на підрив морального духу та посилення втоми від війни.
Пастка для обох сторін
На думку автора, Путін опинився у стратегічній дилемі: він не має достатньо ресурсів для повного завоювання України, але не готовий відмовитися від своїх цілей і сподівається, що «щось зміниться».
Україна, своєю чергою, також не може швидко повернути всі окуповані території, однак змушена триматися, розраховуючи, що Росія зрештою виснажиться та буде змушена серйозно підійти до переговорів.
Колонка в Politico підсумовує: війна дедалі більше нагадує протистояння витривалості, де вирішальним стає не лише поле бою, а й час.
