Паризька Олімпіада закралася скромною та стриманою порівняно з тією, що її відкривала, церемонією на стадіоні Stade de France, під завісу якої солували представники Олімпіади наступної — тієї, що відбудеться у Лос-Анджелесі 2028 року.
Тома Жоллі, якому випало ставити обидві церемонії цієї Олімпіади, одразу трохи налякав. Тобто Sous le Ciel de Paris Іва Монтана була цілком у тему, як і герой-плавець Леон Маршан у ролі людини, якій довірили ліхтар із крихітною крапелькою олімпійського полум’я всередині, після того, як полум’я головне, у повітряній кулі, погасили. Але штука в тому, що відбувалося все не на Stade de France, а в саду Тюїльрі, а тим сімдесяткам тисяч глядачів, які зібралися на головному французькому стадіоні, пропонувалося насолодитися відеокартинкою. І з’явилася думка, що пан Жоллі і цей спектакль, як і той, що Олімпіаду відкрив, вирішив зробити «багатомірним».
А раптом і спортсменів доставлять на арену подібно до того, як два тижні тому доставляли до Трокадеро, звідки здалеку? Ну, не по Сені, звичайно, а, наприклад, на метро. Зрештою йому, як і паризькому річковому флоту, струс і реновація явно не завадять. Але ні, прийшли, як завжди, самі.
Спочатку – прапороносці. Французький регбіст Антуан Дюпон запнувся, здається, про якийсь кабель, і мало не впав. Обійшлося. Зате інші, можливо, навчені чужим гірким досвідом, вправно справлялися з перешкодою. За прапорцями пішли інші, залишивши в результаті вільної всередині стадіону лише складну конструкцію по центру, що зображувала, мабуть, континенти.
Грала музика — якийсь занадто зрозумілий для стадіонного караоке з текстом, що виникає на табло, набір: Emmenez-moi Азнавура, який бажає втекти куди завгодно, хоч на край світу, і за всяку ціну («Мені здається, що потреба завдає менше болю під сонцем») , Champs-Elysees Дассена та We are the Champions. Навіть не вірилося, що цей постановник перед початком Олімпіади влаштував ту саму стилізовану під «Таємну вечерю» оргію з фриками посеред Парижа, показавши на весь світ усі можливі гріхи та насолоди. Публіка сумувала, позіхала. Йшли, схоже, на інше.
Але тут її, нарешті, трошки підбадьорили — туман, лазери, що матеріалізувалася нагорі і поблискувала золотом розпушена істота, схожа на гнучких пластикових рибок, яких за радянських часів умільці вправно робили з медичних крапельниць.
Істота зустрілася з типом у масці з церемонії відкриття, в якому вже давно розпізнали персонажа гри Assassin Creed. З-під землі виросла безголова Ніка. Настигли танцюристи та акробати зі своїми пристроями та зловісною музикою. Милі серцю режисеру перверсії проявилися хіба що в підвішеному над подіумом людині, що грає на роялі, що завис над ним і перевернутому клавіатурою.
- Читайте також: Украина показала лучший результат за 12 лет на Олимпийских играх по количеству золота: все результаты
Безпрограшним ходом продемонстрували глядачам моменти Олімпіади — радість, сльози, біль, екстаз. Нічого живішого, ніж це, не вигадаєш. І вигадувати не треба — все щойно було. Деякі з тих, що пережили – тут, на Stade de France. Напевно, дивлячись на себе самі не вірять, що були такими.
Потім настала черга сучасного французького попа – Phoenix, Kavinski. Хтось благав повернути караоке з Азнавуром. Повернули президента Міжнародного олімпійського комітету Томаса Баха та голову оргкомітету Олімпіади Тоні Естанге в компанії спортсменів, які представляють континенти та придуману за пана Баха команду біженців. Головне було не переплутати: ця міцна дівчина — біженка, а ось цей чоловік, якого хочеться терміново нагодувати, щоб кістки випирали не так явно,— делегований від Африки знаменитий марафонець Еліуд Кіпчоге. Зійшов, до речі, у суботу з дистанції.
Томас Бах говорив про кохане — про мир, мир і ще раз світ. Про те, що «незважаючи на всі існуючі конфлікти», спортсмени «мирно жили один з одним в Олімпійському селі». Про те, що Олімпійські ігри не можуть створити світ, але можуть створити культуру світу, що надихає планету. Адже щиро в це, зважаючи на все, вірить.
Потім стадіон заволодів американцями. Їм прийматиме наступну Олімпіаду, яка пройде через чотири роки в Лос-Анджелесі.
H.E.R. заспівала гімн США, з даху Stade de France сиганув Том Круз, з каліфорнійського узбережжя включилися Red Hot Chili Peppers, Біллі Айліш та Снуп Догг із Доктором Дре.
США наздогнали Китай за кількістю перемог і випередили за загальним числом медалей
У Парижі Леон Маршан, такий же сором’язливий, яким був у саду Тюїльрі, приніс вогонь на Stade de France. Задули. Томас Бах оголосив Олімпіаду закритою — здалося, що зі щирим жалем. Зрозуміло, втім: остання для нього як для президента МОК, Олімпіада, вже підтвердив, що намагатися переобратися наступного року не буде.
Насамкінець послухали My Way від Ісель. Тома Жоллі таки знайшов хорошийі глибокий хід — французька пісня, яка колись перекочувала до Френка Сінатри до Америки і як американська вже давно сприймається, зайвий раз доводячи, наскільки все хибно і фальшиво на цій планеті, яку Томасу Баху хочеться через Олімпіади навчити любити світ.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.