Висока ціна захоплення Вугледару: що відомо про втрати Росії в Україні до жовтня

Цього тижня Україна визнала втрату Вугледара на Донеччині. Поки що ми не можемо навіть приблизно встановити загальну кількість росіян, які загинули під час штурмів цього міста, яке Росія намагалася захопити з початку війни. Але аналіз Бі-бі-сі показав, що тільки 155-а та 40-та бригади морської піхоти могли втратити під Вугледаром понад 2100 осіб з урахуванням тяжко поранених, загиблих і зниклих безвісти. Це 40% довоєнної чисельності цих двох підрозділів. 

Загалом на основі відкритих даних Бі-бі-сі спільно з виданням «Медіазону»* та командою волонтерів вдалося встановити імена 72 004 російських військових, які загинули під час повномасштабного вторгнення в Україну. Більше половини їх були пов’язані з армією на початок війни.

Катастрофа морської піхоти

Вугледар вважається стратегічно важливим пунктом: він розташований на висоті, і українська армія могла звідти завдавати ударів логістичними шляхами противника.

Найбільш напруженими та кровопролитними були бої за місто восени 2022 та взимку 2023 року. Тоді на штурм міста кинули елітні загони морської піхоти — 155-ту та 40-ту бригади «чорних беретів» за підтримки БМП та танків. Їм допомагали мотострілкові з’єднання, складені з мобілізованих та добровольців.

На основі відкритих даних Бі-бі-сі змогла підтвердити, що під час штурмів Вугледара загинуло щонайменше 211 морпіхів 155-ї бригади морської піхоти російських збройних сил, ще 42 зникли безвісти.

Це майже вчетверо більше, ніж втрати цього підрозділу за десять років війни у ​​Чечні. Серед загиблих – 19 офіцерів, у тому числі командир батальйону Цирен Лубсанов.

Пліч-о-пліч із 155-бригадою в цих боях брали участь морпіхи 40-ї бригади «чорних беретів» з Петропавловськ-Камчатського. На основі відкритих даних ми змогли підтвердити загибель 72 солдатів та офіцерів цього з’єднання.

Непрямим чином про серйозні втрати «чорних беретів» може свідчити той факт, що до складу 155-ї та 40-ї бригад стали приписувати підрозділи «Шторм Z», сформовані із ув’язнених російських колоній.

«Шукаю бійця, звуть Валебний Сергій. Убув з ІЧ-17 м. Мурманськ. Був відряджений до 40-ї бригади морської піхоти. 21 червня 2023 року вирушив на завдання в Вугледарському напрямку, з того часу на зв’язок не виходив. 25 червня товариші по службі повідомили мені про його загибель. Попадання снаряда – тіло зі слів очевидців розірвало. Офіційної інформації немає», — написала в одній із груп із пошуку зниклих військових родичка загиблого.

У відповідь їй надійшло кілька повідомлень від дружин та матерів інших засуджених, відправлених на фронт у складі бригад «чорних беретів».

28 серпня 2023 року в ході чергової спроби прорватися до Вугледару загинули троє ув’язнених, завербованих на фронт із колонії №5 Архангельської області: Павло Новіков, Олександр Анфімов та Олександр Пушкін.

Встановлене нами число втрат 155-ої та 40-ої бригад включає лише тих військовослужбовців, про смерть яких повідомлялося в публікаціях чиновників Приморського та Камчатського краю, ЗМІ та соцмережах, і чиє місце служби ми змогли підтвердити. Реальна кількість «чорних беретів», які загинули під час штурму Вугледара, може бути приблизно вдвічі вищою — тобто близько 570 осіб.

Такого висновку ми дійшли, вивчаючи фотографії з цвинтарів у Примор’ї, на Камчатці та сусідніх регіонах. Ми зауважили, що в середньому там з’являються імена всіх тих, про кого повідомлялося публічно, і ще приблизно така сама кількість могил військових, про загибель яких не було згадок у ЗМІ чи соцмережах. У кількох десятках могил стояли прапори 155-ї та 40-ї бригад морської піхоти, але місця служби інших загиблих встановити не вдалося, тому ми не внесли їх до списку втрат «чорних беретів».

З урахуванням зниклих безвісти, більшість із яких, швидше за все, загинули, реальна цифра загиблих у штурмах Вугледару морпіхів може зрости до 700 людей.

Число важкопоранених солдатів 155-ї та 40-ої бригад морської піхоти достовірно встановити неможливо. При підрахунку цієї категорії ми спираємося на документи про виплати компенсацій усім пораненим, яких у результаті каліцтва звільнено зі служби. За даними «Медіазони»* та «Медузи»*, на кожного загиблого російського військового в ході цієї війни може припадати по 1,7-2 тяжко поранених. Отже, кількість людей, які остаточно вибули з ладу по пораненню в 155-й і 40-ій бригадах, може становити приблизно 1400 осіб. А загальна кількість втрат «чорних беретів» під Вугледаром – до 2100 осіб.

За оцінками західних фахівців, довоєнна чисельність 155-ї бригади становила близько 2900 осіб, а 40-ї бригади – 2400. Отже, лише штурм Вугледару — без урахування інших битв — міг вибити з ладу до 40% штатного складу підрозділів.

При цьому втрати Росії в ході затяжних штурмів Вугледара не обмежуються лише морпехами.

Засідка для батальйону «Алга»

Штурми Вугледара завдали серйозної шкоди мотострілковому батальйону «Алга», сформованому в Татарстані та складеному з людей, які добровільно підписали контракт вже після початку повномасштабного вторгнення в Україну.

6 лютого третя рота “Алга” потрапила в засідку поблизу Вугледару. Щонайменше 27 військовослужбовців загинули, понад 60 поранено. Понад десяток досі вважаються зниклими безвісти.

Незважаючи на втрати, батальйон повертався до штурму цієї лісосмуги ще чотири рази, втративши щонайменше ще семеро людей убитими та близько двох десятків пораненими.

Хід бою 6 лютого добре ілюструє основні проблеми, що призвели до суттєвих втрат російської сторони під час штурмів Вугледара.

За розповідями татарстанців, що вижили, рота пересувалася на БМП, випущених у 1970-х роках. Деякі з них ламалися в дорозі. У цьому техніка часто переміщалася колонами. Це робило загони легкою здобиччю для засідок та обстрілів.

Так, наприклад, 6 лютого колона «Алга» потрапила у пастку саме тоді, коли було підбито перший та передостанній БМП. Це застопорило рух, а всі добровольці, що сиділи на броні, опинилися як на долоні в українських сил, що засіли в лісосмузі.

Друга найважливіша причина провалу цілої низки штурмів — відсутність артпідготовки з російської сторони. ЗСУ створили в районі Вугледару потужний великий укріпрайон, поцяткований окопами та тунелями під землею. Росіян часто відправляли штурмувати ці позиції «в лоб», без попередніх артобстрілів позиції.

Навіть у разі, коли артилерійська підтримка у наступаючих була, коригувати вогонь виходило погано через проблеми зі зв’язком. З самого початку вторгнення російській стороні так і не вдалося системно налагодити надійні та оперативні канали комунікації, особливо на зіткненні.

У випадку із засідкою «Алга», наприклад, викликані на допомогу міномети насамперед потрапили до самих татарстанців. Як розповідали ті, хто вижив, перенаправити вогонь на позиції ЗСУ вдалося лише через деякий час, і це призвело до додаткових втрат серед росіян.

Наслідки штурмів

Значення має не тільки загальну кількість загиблих і тяжко поранених, а й те, хто втратив боєздатність. Тільки в нашому списку підтверджених втрат «морпіхів» числяться: комбат, два заступники командира батальйону та п’ять командирів роти. Для підготовки заміни цим фахівцям знадобиться щонайменше 7-8 років.

Вибуття з ладу офіцерів найсильніше позначається на боєздатності підрозділів. Річ у тім, що у структурі російських збройних сил, зазвичай, лише офіцери бувають навчені синхронній взаємодії з іншими родами військ, особливо з артилерією.

У результаті загибель або поранення командирів особливо молодших звань (від лейтенанта до капітана) призводить до серйозної втрати тактичної злагодженості. Простіше кажучи, підрозділи починають діяти по-різному, заважаючи один одному на полі бою і потрапляючи під дружній вогонь. А це провокує нові смерті та помилки.

На початку 2023 року інтернет заполонили кадри хаотичних дій бойових машин морпіхів 155-ї бригади під Вугледаром. Так, на одному з відео, знятому з дрона, було видно, як солдати на БМП довго не могли виїхати з відкритого місця, потрапивши під обстріл, і врешті-решт задавили кілька товаришів по службі.

Для Вугледара, який до війни налічував 15 тисяч жителів, ці спроби російського наступу обернулися майже повною руйнацією міста та незліченними людськими трагедіями.

«Нас звільнили від нормального життя, від роботи, сім’ї. Ми не пригнічені. Нас не треба було звільняти», — розповіла Бі-бі-сі мешканка Вугледара Марина, яка змушена залишити свій рідний дім.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

2024-10-05