Україна офіційно стала світовим антирекордом за темпами скорочення населення. Якщо у 1991 році нас було 52 мільйони, то сьогодні, за різними оцінками, в країні залишається від 29 до 33 мільйонів осіб.
Війна не просто погіршила ситуацію, вона зробила її критичною:
-
Смертність утричі перевищує народжуваність: за 2025 рік померло понад 485 тисяч людей, тоді як народилося лише 169 тисяч.
-
Втрата молоді: Україна втратила близько 400 тисяч молодих чоловіків (18-22 роки), які виїхали за кордон. Це удар і по ринку праці, і по майбутній народжуваності.
-
Скорочення життя: через постійний стрес та бойові дії середня тривалість життя чоловіків впала до 57–58 років, жінок — до 70.
За таких умов експерти одностайні: працювати доведеться довше. Елла Лібанова прогнозує, що трудова активність до 70 років (а подекуди й пізніше) стане новою нормою.
Замкнене коло бідності та дефіцит солідарної системи
Пенсійна система України, що базується на солідарності (працюючі утримують пенсіонерів), фактично тріщить по швам. До війни співвідношення було 1:2, тепер воно наблизилося до критичного 1:1.
Чому пенсія в Україні — це лише стратегія виживання?
-
Мізерні виплати: Понад чверть пенсіонерів отримують менше 4 000 грн, тоді як реальний прожитковий мінімум перевищує 7 000 грн.
-
Низькі зарплати: Вартість праці в Україні (2,7 євро/год) у чотири рази нижча за найбіднішу країну ЄС — Болгарію (12 євро/год).
-
Відсутність заощаджень: Українці витрачають до 84% доходів на базові потреби (їжа, ліки, комуналка). Для порівняння, у Німеччині цей показник становить близько 56%.
В результаті державна пенсія в Україні покриває лише 29% базових витрат, що є одним із найгірших показників у Європі.
- Читайте також: Україна на порозі демографічної пустелі: ООН прогнозує найменшу частку молоді у світі до 2050 року
Нова пенсійна реформа: три рівні порятунку
Уряд готує кардинальну зміну системи, щоб забезпечити мінімальну виплату на рівні 6 000 грн. Реформа передбачає три ключові елементи:
-
Рівень 1 (Базова виплата): Державна допомога для подолання бідності, яка надаватиметься всім після досягнення певного віку.
-
Рівень 2 (Страхова частина): Виплата, розмір якої залежатиме виключно від стажу та суми сплачених внесків (ЄСВ).
-
Рівень 3 (Накопичувальний): Формування власних рахунків. Уряд планує систему «автозарахування», де людина за бажанням зможе відмовитися від накопичень, але тоді залежатиме лише від держави.
Головна проблема — де брати гроші? Пропонується переглянути неефективні держпрограми (наприклад, кешбек) та вивести зарплати з «тіні».
«Срібна економіка»: чому бізнес тепер цінує досвід 55+
Дефіцит кадрів змусив роботодавців переглянути своє ставлення до ейджизму. Люди старшого віку стають «золотим ресурсом»:
-
Вони не підлягають мобілізації (після 60 років).
-
Мають вищу відповідальність та соціальний капітал.
-
Уряд запускає проєкт «Досвід має значення», щоб навчити бізнес наймати людей 50+ та адаптувати для них робочі місця.
До 2030 року кожен четвертий українець буде старшим за 60 років, тому залучення літніх людей до економіки — це вже не вибір, а необхідність.
Трудова міграція: Бангладеш, Колумбія чи повернення своїх?
Навіть за найоптимістичнішими прогнозами, Україна не зможе відновитися без залучення мігрантів. Проте є суттєві перепони:
-
Конкуренція за мізки та руки: Україна не може запропонувати такі зарплати, як Польща чи Німеччина. Щоб люди поверталися, зарплата в Україні має складати хоча б 70% від європейської.
-
Екзотичний імпорт: Деякі українські компанії вже починають завозити працівників з Бангладешу та Колумбії, але це дорого через витрати на логістику, житло та мовний бар’єр.
Експерти вважають, що головним завданням держави є перетворення міграції на «циркулярну» — коли людина їде заробляти, але залишає сім’ю та витрачає гроші тут, в Україні.
Дефіцит «синіх комірців» та виклик майбутнього
Найбільша діра на ринку праці — це фахівці, що працюють руками: зварювальники, водії, будівельники, енергетики. Молодь масово обирає креативні індустрії, тоді як «реальний сектор» задихається без кадрів.
Україна має стати «нацією інженерів» та кваліфікованих майстрів, щоб масштабувати власне оборонне виробництво та відновити енергетику. Вища освіта більше не гарантує успіху, тоді як кваліфікована фізична праця в Україні стає на вагу золота.
