Олександр Осипенко прийшов працювати на залізницю у 2008 році помічником машиніста автомотриси Помічнянської дистанції електропостачання, а згодом – машиністом автомотриси.
У перший же день російського широкомасштабного вторгнення прийняв рішення йти на фронт і боронити рідну землю. 27 лютого вже з повісткою на руках почав збирати речі та прощатися з коханою дружиною Надією, серце якої було неспокійне.
4 березня Олександр призваний до лав Збройних Сил України. Наприкінці травня навідався до свого рідного міста Помічна провести товариша в останню путь. І знову повернувся на фронт.
Олександр Осипенко служив військовослужбовцем розвідки, оператором дрону. Надія пам’ятає останню телефонну розмову з чоловіком: «Люба, не хвилюйся, наступні декілька днів буду не на зв’язку – важливе завдання». На зв’язок Олександр більше не вийшов.
13 липня він та його товариші підірвалися на ворожих мінах поблизу міста Ізюм, Харківської області. До останнього залишався щирим, оптимістом та вірним військовій присязі.
Йому було лише 32 роки.
У Олександра залишилися дружина Надія та 10-річна дочка Катерина.
Вічна пам’ять герою.🇺🇦
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.