XXII чемпіонат світу з футболу, що проходить у Катарі, завершується. Позаду 62 матчі та майже місяць вогняного футболу. 28 збірних уже поїхали додому. Чотири чотири розіграють комплект медалей. 17 грудня у грі за третє місце зустрінуться збірна Марокко, яка стала головним відкриттям турніру і вже створила кілька гучних сенсацій, і віце-чемпіони світу – найдосвідченіша збірна Хорватії. Наступного дня на поле стадіону “Лусаїл Айконік” вийдуть дворазові чемпіони світу аргентинці та французи. Хто переможе у фіналі, передбачити неможливо. Шанси 50 на 50. З чим підходять команди до вирішального матчу і наскільки гарними є їхні лідери Лео Мессі та Кіліан Мбаппе?
Головний матч його життя
Ліонель Мессі у фіналі чемпіонату світу. Це трапилося. Це факт. І світ божеволіє. Лише один крок — і те, заради чого розпочався цей турнір, станеться. Мессі стане чемпіоном світу, найбільшим гравцем усіх часів, буде увінчаний короною, про нього розповідатимуть онукам і правнукам, складатимуть про його великі подвиги легенди (вже складають!), в Аргентині його визнають святим і створять церкву святого Ліонеля Мессі, яка розпочне війну з вже діючою церквою святого Дієго Марадони.
Чи може щось перешкодити цьому? Так. Це збірна Франції, якщо вдруге поспіль вона виграє у фіналі. І тоді тріумф перетвориться на трагедію. Тисячі об’єктивів зафіксують для історії мить відчаю і те, як йде велика, так і не стала найбільшою. Можливо, їм навіть пощастить зняти сльози на його обличчі. І тоді світ дізнається, що Мессі також плаче. Адже ще одного шансу він не матиме. Мессі 35 років і він уже оголосив, що цей чемпіонат для нього останній. Таким чином, фінал проти Франції стає головним матчем його життя.
Бідолашний Йошко!
Будемо об’єктивні, у Катарі Лео тягне збірну Аргентини. Без нього вона навряд чи дісталася б фіналу. Тягне навіть не стільки грою, скільки присутністю на полі. Своїм іміджем. Навколо нього все гіпертрофовано, а все, чого він торкається, набуває надцінності. Якщо Мессі падає у штрафному майданчику — це пенальті. Тому що півсвіту хоче цього і поставить лайки. У шести іграх Аргентина била пенальті вже чотири рази. Якщо Мессі віддає пас – це геніальний пас, а якщо заб’є гол, нехай навіть після рикошету та помилки воротаря – це геніальний гол і його міг забити лише він. Те, як Лео у півфіналі пішов від Йошка Гвардіола та віддав передачу, показуватимуть тисячі разів. І хоча на турнірі подібних моментів було безліч, саме цей тепер особливий, адже його створив Мессі.
Такими є закони жанру. Чемпіонат світу з футболу — найбільше та найдорожче у світі шоу. Щоб воно вийшло, головні ролі мають виконувати суперзірки. Такі як Мессі, Мбаппе, Неймар, Кріштіану Роналду. Так треба — інакше не можна.
Це фіаско, братан!
Бразилець і португалець уже всі зіграли та залишили сцену, їх ролі вийшли трагічними, але додали до драматургії турніру необхідну глибину. Особливо Кріштіану, для якого чемпіонат світу перетворився на складну особисту драму.
Тренер збірної Португалії Фернанду Сантуш так і не зміг ефективно розпорядитися потужним ресурсом, який був у його розпорядженні. Пожертвувавши головною фігурою, Сантуш зміг виграти партію у Швейцарії, але вдруге це вже не спрацювало. В результаті один з головних претендентів на золото, команда, в якій були зібрані Бруно Фернандеш, Бернарду Сілва, Жоау Канселу, Рафаель Леау, Жоау Фелікс і Кріштіану Роналду, так і не змогла вразити ворота збірної Марокко і сенсаційно поступилася у чвертьфіналу. .
Навколо Мессі такого зіркового набору партнерів немає, але є дуже точно збудована ієрархія, де кожен знає своє місце. У цій ієрархії Мессі — недоторканний ватажок, він встановлює порядок на полі та в роздягальні, а порядок, як відомо, б’є клас.
Порядку та цинізму не вистачило збірної Бразилії. Неймар і компанія привезли до Катару карнавал: вони робили модні зачіски, демонстрували оригінальні тату, розучували танці та акробатичні номери, забивали бісиклетою та випускали на поле живі музейні експонати (Дані Алвес). Вони щиро раділи кожній хвилині, проведеній на полі, і щиро вірили, що можуть забити стільки, скільки захочуть. Збірна Бразилії була яскравою прикрасою цього турніру, її запам’ятають, але успіх у Катарі відсвяткують інші.
Якщо м’яч не у Мессі, то Аргентині він не потрібний взагалі
Мессі — це не лише голи та передачі. Захоплення навколо Мессі та його визначні рекорди відволікають увагу від загалом досить посередньої гри аргентинської збірної.
У півфіналі Хорватія перші півгодини повністю контролювала матч і здавалась кращою. Збірна Аргентини віддала супернику м’яч – якщо м’яч не у Мессі, то Аргентині він не потрібен, – поставила біля своїх воріт горезвісний автобус і почала терпляче чекати на помилки суперника. Тобто поводилася як маленька команда, що грає проти великої. Приблизно так, як Хорватія грала з Бразилією.
Хорвати повелися необережно. Вони необґрунтовано повірили, що сильніше і краще за суперника (ейфорія після Бразилії), втратили пильність і поплатилися.
Перший гол Аргентина забила з дуже спірного пенальті. Воротар хорватів Домінік Лівакович викинувся назустріч нападникові, той прокинув м’яч і врізався в голкіпера, який у цей час стояв на його шляху двома ногами на газоні. Жодного руху з метою збити форварда Лівакович не робив, ухилитися від зіткнення не міг, та й не повинен був. Він же захищав ворота і знаходився у своїй воротарській. За бажанням епізод можна було розцінити як фол в атаці і замість одинадцятиметрового показати картку Хуліану Альваресу. Але італійський рефері Даніеле Орсато не став переглядати епізод та показав на крапку. Мессі впевнено реалізував спробу.
Хорвати кинулися відіграватися, але майже невдало подали кутовий і пропустили контратаку. Альварес пробіг півполя прямою, двічі натикаючись на захисників, і обидва рази м’яч після рикошетів відскакував до нього ж. 2:0! Аргентинцям знову пощастило. А хорвати повернутись у гру вже не змогли.
Після перерви Златко Даліч зняв лівого захисника Борна Сосу, випустивши на нього ще одного форварда. В результаті, коли Мессі здійснював свій історичний ривок по флангу, що закінчився передачею на третій гол, проти нього був уже не швидкий фланговий Соса, а важкий центрбек Йошко Гвардіол, який до того ж вже наївся, бігаючи 70 хвилин від воріт до воріт. 3:0 – гра зроблена. Аргентина у фіналі, де проти неї гратиме набагато вправніший суперник — чинний чемпіон світу збірна Франції.
Вивіска має бути багатою
У Катарі було чимало сенсацій, але у підсумку фінал розіграють команди, які спочатку називалися серед головних претендентів на перемогу. Франція – чинний чемпіон світу. Аргентина – переможець Кубка Америки. Чудова вивіска для вирішального матчу.
Півфінал із Марокко вийшов для французів непростим. Марокканці провели свій найкращий матч у Катарі і довели, що їхній несподіваний успіх не був випадковим збігом обставин.
Гра розкрив швидкий гол. Найшвидший із усіх, забитих у півфіналах ЧС з 1958 року. Рафаель Варан знайшов довгим поздовжнім пасом Антуана Грізманна. Не найпомітніший, але найкорисніший футболіст збірної Франції покращив позицію та відправив м’яч у центр штрафного майданчика, де на нього шулікою накинувся Мбаппе. М’яч відскочив до Тео Ернандес, і той в акробатичному стрибку імені Ібрагімовича-Холланда переправив його у ворота.
Французи грали легко і невдовзі змогли, за образним висловом Жозе Моурінью, остаточно «вбити гру». Дві чудові можливості не використав Олів’є Жиру. Спочатку найкращий бомбардир збірної Франції всіх часів і всіх народів, що коли-небудь за неї виступали, вліпив м’яч у штангу, а потім, опинившись зовсім один перед воротами і маючи багато часу на роздуми, пробив вище. Перед цим Мбаппе не використовував вихід віч-на-віч.
До честі марокканської збірної вона не розвалилася. «Атлаські леви» спочатку відсунули гру від своїх воріт, а потім і зовсім замкнули суперника на його половині поля, завзято втискаючи французів у їхню власну штрафну. Декілька разів «триколірним» відверто пощастило, кілька разів їх рятував Уго Льоріс. Найдосвідченіший гравець збірної Франції (144 гри) був винятково надійний, що трапляється з ним далеко не завжди.
На 27-й хвилині Тео Ернандес зрубав у своєму штрафному майданчику марокканського форварда Соф’яна Буфаля. Пенальті був очевидним. Рефері матчу мексиканець Сесар Артуро Рамос розібрався в ситуації миттєво: вивіска фіналу «Аргентина — Франція» набагато цінніша за вивіску «Аргентина — Марокко». Замість 11-метрового він холоднокровно виписав забитому Буфалю «гірчичник» та продовжив гру. Помилка чи навмисні дії судді зовсім не означають, що Францію витягли у фінал за вуха. І під час турніру, і в цьому конкретному матчі французи були цілком гідні фіналу. Але у футболі та на ЧС у Катарі, зокрема, несподіванки відбуваються. Суддя матчу вирішив від сюрпризів підстрахуватися. М’яч круглий, мало як він потім ляже!
Зі своєю долею марокканці змирилися лише після того, як на 79 хвилині Рандаль Муані, який вийшов на заміну, забив другий гол у ворота дуже надійного Буну. На той час африканці дуже втомилися, а рівноцінних замін для освіження гри в них не знайшлося. Але загалом їхня збірна навіть на тлі чемпіонів світу, які провели гарний матч, виглядала дуже гідно.
Коса на камінь
Що чекати від фіналу? Швидше за все, рівної гри. Можливо, з додатковим часом та серією пенальті. Перемога будь-якої з команд не буде несподіванкою. Шанси приблизно рівні.
На боці аргентинців — воля, організація, практицизм та харизма їхнього лідера, що виросла за час турніру до космічних масштабів. Французька збірна цікавіша, різноманітніша, у ній більше яскравих зірок, вона гнучкіша тактично. Теоретично ця пара виглядає як коса і камінь.
А на практиці різницю може зробити Кіліан Мбаппе. Для нього це шанс перевершити самого Мессі. Причому зробити це на полі в особистій зустрічі, віч-на-віч довести, що він кращий, а час геніального аргентинця вже минув. Вийде — і тоді наступний «Золотий м’яч» напевно дістанеться Мбаппе. У французів на цю нагороду лобі, та й про єдиного конкурента Мбаппа — норвежця Ерлінга Холланда за час ЧС вже почали забувати.
Мбаппе головний бомбардир турніру, на його рахунку п’ять м’ячів та все з гри. У Мессі теж п’ять, але три з них він забив із пенальті. І зіграв аргентинець на 90 хвилин більше. У тих випадках, коли Мбаппе бере гру на себе, він виглядає загрозливо. Здається, зупинити його неможливо. Ось тільки “загоряється” Мбаппе дуже нерегулярно. З Англією у чвертьфіналі та з Марокко у півфіналі він не забив, надовго випадав з гри та яскравих моментів за його участю було небагато.
У французів менше часу на відпочинок та підготовку, вони зіграли свій півфінал на день пізніше. Перемога над Марокко далася їм нелегко і забрала багато сил. У фіналі це може позначитися, особливо, якщо матч затягнеться.
Втіха – справа слабких
На чемпіонатах світу матч за третє місце або втішний фінал, як його часто називають, нерідко перетворювався на формальність. Засмучені поразкою у півфіналах команди виставляли на гру другі склади, даючи можливість побігати резервістам. Але цього разу має бути дуже серйозно.
Для марокканської збірної бронзові медалі схожі на золоту. “Атлаські леви” можуть стати першою в історії африканською командою, яка отримала нагороди чемпіонату світу. І вони зроблять усе, щоб цього досягти.
Для Хорватії матч за бронзу не менш важливий. Покоління Модріча, Перишича, Брозовича, Види, яке неабияк пошуміло на футбольних полях, йде. Для основи хорватської збірної цей ЧС останній додати до російського срібла бронзу Катару для них буде питанням честі.
У хорватів на день більше на відпочинок та підготовку. Марокканці мають багато травм. На боці хорватів — досвід та тактична витонченість. У марокканців пристрасть і вогонь. Лід проти полум’я. Нічієї не може бути.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.