25 років тому — 1 січня 1999 року — євро було введено як єдину валюту Європейського союзу. Шлях до створення єдиної валюти на континенті, де століття існували десятки, а то й сотні національних валют, був довгим. Але експеримент не був унікальним. У світі і до євро, і зараз є інші транснаціональні валюти. Не всі такі проекти успішні, а деякі, наприклад, зі створення загальносвітової валюти, і поки що залишаються на стадії пропозицій окремих економістів.
Від «валютної змії» до єдиної валюти
Перші ідеї створення валютного союзу, подібного до сучасної єврозони, з’явилися ще в 1920-ті. Тоді це запропонував міністр закордонних справ Німеччини Густав Штреземан. Тодішні ідеї відсилали до існуючого з середини XIX століття Латинського монетного (або валютного) союзу, до якого входили Франція, Італія, Бельгія, Швейцарія та ще кілька країн. Він фактично припинив діяти з початком Першої світової війни, а офіційно був розпущений у 1927 році. Щоправда, у цьому випадку йшлося не про єдину валюту, а про стандарти фіксованого співвідношення між золотом та сріблом у кожній із країн, а також співвідношення курсів між країнами.
Втім, ідея Штреземана так і залишилася ідеєю: час виявився невідповідним. Країни континенту тоді дедалі більше розходилися та запроваджували протекціоністські заходи.
Більш серйозну спробу створити валютний союз було зроблено у 1950–1960-ті роки. Тоді до цього було більше передумов: з 1957 існувало Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), метою якого було підвищення економічної інтеграції в Європі. Звичайно, рівень цієї інтеграції був далеким від того, як справи в нинішньому ЄС, проте країни вже тоді рухалися саме в цьому напрямі.
Але поки що не йшлося про створення єдиної валюти, лише про більш стабільне співвідношення валют країн Європи між собою. Це називали валютною змією — країни ЄЕС домовилися обмежити коливання курсів своїх валют стосовно один одного на рівні не більше ±0,75%.
Після краху в 1970-х роках Бреттон-Вудської системи та золотовалютного стандарту – тоді долар перестав бути прив’язаний до золота – в ЄЕС не вдалося зберегти заданий рівень коливань. Кордони курсових коливань були розширені, а деякі країни, наприклад Франція, іноді виходили з угоди.
1979 року було зроблено ще один крок до єдиної європейської валюти. З’явилася Європейська валютна система із європейською валютною одиницею ЕКЮ. У наступні два десятиліття ЕКЮ використовувалася країнами-учасницями для безготівкових розрахунків.
І лише після цього дедалі частіше країни Європи почали обговорювати створення повноцінної єдиної валюти.
Багато країн сприймали це з обережністю, побоюючись за стабільність своєї валюти та сприймаючи місцеву валюту як важливу ознаку суверенітету.
Досить багато заперечень було, наприклад, з боку Німеччини, валюта якої, німецька марка, була дуже стабільною.
1993 року було підписано Маастрихтський договір про створення Європейського союзу. Він передбачав і запровадження єдиної валюти у всіх країнах-членах, за винятком Великобританії та Данії, які однозначно заявили про рішучість зберегти фунт стерлінгів та данську крону.
Калькулятори для євро та похорон марки
1994-го було створено Європейський валютний інститут — він займався цією підготовкою і став попередником нинішнього Європейського центрального банку.
1995 року вигадали назву для загальноєвропейської валюти — євро. Обговорювалися досить жорсткі вимоги до країн-учасниць щодо дефіциту бюджету, рівня боргу тощо. Приблизно тоді ж зайнялися розробкою дизайну нової валюти. Якщо всі купюри євро однакові, то монети кожна країна карбує окремо та з власним дизайном. Це робить монети різних країн привабливими для колекціонерів — особливо порівняно рідкісні, як монети Ватикану або Сан-Марино (ці карликові держави офіційно не входять до єврозони, але користуються євро).
У 1999 році єдину валюту було введено в 11 країнах: Німеччина, Франція, Іспанія, Португалія, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Австрія, Фінляндія та Ірландія. Спочатку лише для безготівкових розрахунків, причому одночасно було заморожено курси всіх валют по відношенню до євро. Наприклад, на один євро обмінювали приблизно дві німецькі марки, шість із половиною французьких франків або майже дві тисячі італійських лір.
2000 року до них приєдналася Греція. Згодом кількість країн єврозони зросла до 20: до неї увійшли також Польща, Словенія, Хорватія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, Мальта.
Нарешті, через три роки після введення безготівкових розрахунків, з 1 січня 2002 року, євро почали використовувати для готівкового обігу. Карбування і друк нових монет і банкнот розпочалося ще 1998 року. На момент введення готівки до випуску в обіг було готово 7,4 млрд банкнот і понад 38 млрд монет.
Ще наприкінці 2001-го почалася підготовка до введення готівки: всі країни випустили спеціальні набори, в які входили монети євро і за допомогою яких жителі могли познайомитися з новими грошима.
У багатьох країнах випустили спеціальні калькулятори для переведення місцевих валют у євро, у кольорах ЄС, із символікою союзу та країни.
Різні країни проводили заходи, які мали підготувати мешканців до запровадження нової валюти. У Фінляндії 1 січня 2002 року опівночі Центробанк відкрився на годину, щоб мешканці одразу могли обміняти старі гроші на євро. На центральній площі Конституції в Афінах встановили піраміду із євро. А в місті Гіфхорн на півночі Німеччини провели символічний похорон німецької марки.
Після 1 січня ще два місяці можна було розплачуватись і євро, і місцевими валютами – винятком була Німеччина, де з 1 січня можна було розплачуватись лише новою валютою.
Влада різних країн чекала ажіотажу і навіть хаосу, адже раніше не проводила такого масштабного обміну валюти. Проте за фактом все пройшло спокійно — люди поступово міняли старі гроші на нові, торговці спочатку приймали старі місцеві валюти, але здачу давали вже в євро. А ціни ще довго вказувалися в обох валютах. У деяких країнах спочатку нових монет і купюр для здачі не вистачало, а кафе і магазини, перейшовши на євро, різко підвищили ціни, але в основному все пройшло без ексцесів.
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.