24 лютого повномасштабна війна Росії проти України перетне межу п’ятого року. Конфлікт дедалі більше перетворюється на змагання витривалості — хто швидше адаптується, має більше ресурсів і довше здатен витримувати тиск.
Таку оцінку у статті для журналу Foreign Affairs надав американський військовий експерт Майкл Кофман — співробітник Фонд Карнегі за міжнародний мир та фахівець із російських і українських збройних сил.
Стратегії сторін: виснаження проти прориву
За словами Кофмана, Україна вибудовує стратегію так, щоб зробити війну надто дорогою для Росії.
Йдеться не лише про утримання фронту. Київ прагне:
- мінімізувати власні територіальні втрати;
- завдати Росії таких втрат, які складно компенсувати;
- бити по економічній базі — насамперед енергетиці.
Розрахунок полягає в тому, що фінансова ціна війни змусить Кремль зменшити свої вимоги на переговорах.
Москва ж робить ставку на постійний тиск: або поступовий прорив оборони, або удари по українській інфраструктурі, які мають підірвати економіку та моральне становище населення. Також Кремль розраховував на ослаблення підтримки України Заходом.
Однак, як зазначає експерт, жодна з цих ставок поки що не дала вирішального результату.
Російська армія: наступ без стратегічного перелому
Російські війська продовжують тиснути по всій лінії фронту. Вони адаптували тактику — діють малими штурмовими групами, намагаючись поступово просуватися вперед.
Проте ці успіхи мають високу ціну. До кінця 2025 року непоправні втрати почали перевищувати темпи мобілізації.
Кофман наголошує: це не означає, що у Росії закінчуються людські ресурси. Але якщо тенденція збережеться, у 2026 році Кремлю доведеться зменшити інтенсивність наступу або скоротити кількість активних напрямків.
Попри зовнішній образ наступальної сторони, Росія поки що не наближається до політичної перемоги.
Україна: оборона, інновації і виснаження
Українська армія демонструє здатність до тактичних інновацій. Замість масштабних контратак ЗСУ застосовують технологічні рішення та активно використовують безпілотники, що дозволяє компенсувати нестачу особового складу.
Втім, проблема людських ресурсів залишається гострою.
- Підрозділи тривалий час перебувають без ротацій.
- Відновлювати втрати фахівців із БПЛА складніше через потребу в тривалій підготовці.
- Нові частини формуються без достатньої кількості досвідчених офіцерів і техніки.
Кофман зазначає, що Україні необхідно стабілізувати фронт, удосконалити систему управління військами та знайти дешеві й масштабовані рішення для захисту інфраструктури.
Технологічний фактор і нові ризики
У 2025 році обидві сторони приділяли значну увагу морському й повітряному напрямкам — ударам по судноплавству в Чорному морі, атакам на «тіньовий флот», демонстративним інцидентам поблизу повітряного простору країн НАТО.
Кофман звертає увагу на важливість технологій. Зокрема, обмеження роботи системи Starlink вже впливає на управління підрозділами та використання дронів.
Нині Росія має перевагу в дальніх ударах на відстані понад 30 км. Усунення цього дисбалансу є ключовим завданням для України.
Політичні ставки Кремля
Президент Володимир Путін у 2025 році розраховував, що тиск на фронті зламає українську оборону, а дипломатія послабить підтримку США.
Однак Сполучені Штати адаптували формат допомоги, а європейські країни збільшили фінансування України.
Подальший розвиток бойових дій безпосередньо визначатиме умови можливих переговорів.
Кофман підсумовує: війна — це не лише зіткнення армій, а й змагання волі та витривалості. Україна виснажена, але не зламана. Водночас головною проблемою Кремля залишається розрив між військовими можливостями та політичними цілями.
Раніше повідомлялося, що Rheinmetall виробляє більше боєприпасів, ніж має замовлень для України.
