Аналіз відео та поточної оперативної обстановки на лінії Кам’янське — Степногірськ — Оріхів дійсно вказує на серйозні тактичні та логістичні зміни на Запорізькому напрямку у травні 2026 року.
Варто одразу уточнити важливий матчастинний нюанс: Степногірськ із самого початку повномасштабного вторгнення був і залишається під контролем України. Селище ніколи не було окупованим, воно виконувало роль нашого головного форпосту на трасі М-18 (Харків — Сімферополь), приймаючи на себе колосальні удари артилерії та КАБів. Проте те, що українська бронетехніка зараз вільно маневрує околицями Степногірська та виходить на М-18 без щільного вогню артилерії ворога, говорить про суттєве відсунення або придушення вогневих точок РФ у районі окупованої Василівки та прилеглих висот.
Ось про що свідчить цей успіх та які стратегічні перспективи він відкриває:
1. Перевага у «малому повітрі» та криза російського РЕБ
Впевнений рух наших «коробочок» зі сходу на захід через селище підтверджує, що підрозділи РЕБ та оператори БпЛА Сил оборони змогли створити локальний «купол». Те, що окупанти спробували атакувати техніку FPV-дроном аж на самій трасі М-18, свідчить про:
-
Втрату вогневого контролю: Ворог більше не може накривати Степногірськ касетними снарядами чи ствольною артилерією за першим же сигналом розвідки.
-
Ставку на дрони відчаю: Окупанти змушені використовувати дефіцитні FPV на граничній дальності, оскільки їхні передові спостережні пункти на лінії зіткнення ліквідовані.
2. Паливний голод та логістичний параліч тилу РФ
Успішні дії українських безпілотників великої дальності та нових дронів типу «Хорнет» кардинально змінили правила гри в тилу ворога. Системні удари по нафтобазах, АЗС та підстанціях (що ми бачимо по блекаутах та частковій евакуації окупаційних адміністрацій з Енергодара) створили ефект «тихої блокади»:
-
Полювання на бензовози: Доставка палива з Мелітополя до Василівки та Токмака перетворилася для росіян на гру в рулетку. Без солярки їхня бронетехніка на передовій перетворюється на нерухомі мішені.
-
Каскадний ефект: Брак пального сковує маневреність резервів РФ. Якщо українські сили починають рух під Степногірськом, ворог не може оперативно перекинути підкріплення з півдня через порожні баки.
3. Перспективи: «Херсонський сценарій» на суходолі
Ви абсолютно правильно згадали Антонівський міст. Проте специфіка лівобережжя Запорізької області полягає в тому, що тут немає однієї географічної «артерії», яку можна перебити кількома пакетами HIMARS. Тут діє стратегія тисячі порізів:
-
Вогневий контроль над М-18 та залізницею: Стабілізація фронту навколо Степногірська та просування в бік Василівки дозволяє українським силам взяти під прямий вогневий контроль ключовий залізничний вузол та автомобільну розв’язку. Це розрізає логістику між Мелітопольським та Енергодарським угрупованнями ворога.
-
Вихід на оперативний простір до Азовського моря: До узбережжя дійсно близько 100 км. Але якщо системно відрізати постачання палива та боєкомплекту через «сухопутний коридор» (аж до Бердянська), російський фронт почне сипатися сегментами, як це було на правобережжі Херсонщини. Окупанти будуть змушені відходити просто через неможливість заправити танки та підвезти снаряди до гармат.
Раніше повідомлялося, що FPV-дрони ГУР знищують логістику РФ під Степногірськом: удари вже дістають тил окупантів на 40 км.
