Дипломатична тріщина між Республікою Вірменія та Російською Федерацією остаточно перетворилася на глибокий геополітичний розрив. Як повідомляє авторитетне міжнародне агентство Bloomberg, Москва суттєво посилила політичний та економічний тиск на уряд прем’єр-міністра Нікола Пашиняна. Причиною чергової хвилі ескалації стала відкрита демонстрація Єреваном намірів інтегруватися до європейських структур та диверсифікувати свої безпекові вектори.
Останньою краплею, що викликала гостру та демонстративну реакцію Кремля, став безпрецедентний за своїм значенням європейський саміт, який приймав Єреван. Головним каталізатором російського роздратування виявилася участь у цьому саміті Президента України Володимира Зеленського, чиї прямі переговори з Ніколом Пашиняном ознаменували вихід Вірменії з традиційної орбіти впливу РФ.
Інструменти російського тиску: Торговельні ембарго та завуальовані погрози
У відповідь на європейські ініціативи Єревана Кремль задіяв класичний набір гібридного тиску, який раніше неодноразово випробовував на інших пострадянських країнах:
-
«Квіткова війна» та санітарні обмеження: Російська Федерація оперативно ввела сувору заборону на імпорт вірменських квітів, що завдає відчутного удару по місцевому аграрному бізнесу.
-
Торгівля статусом в ЄАЕС: Москва офіційно підняла питання про доцільність та легітимність подальшого перебування Вірменії в Євразійському економічному союзі (ЄАЕС).
-
Публічний шантаж та «історичні паралелі»: Володимир Путін виступив із заявою, що Єреван зобов’язаний винести свій зовнішньополітичний курс на загальнонаціональний референдум, а також цинічно допустив «взаємовигідне розлучення». При цьому російський диктатор провів прямі і недвозначні паралелі з Україною, стверджуючи, що повномасштабний конфлікт там нібито почався саме через «спроби вступу до ЄС».
Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян відкинув російські ультиматуми, жорстко заявивши, що право вирішувати питання членства в ЄАЕС та визначати майбутнє держави належить виключно вірменському народу та суверенному уряду країни.
Безпековий вакуум та економічна пастка
Різкий розворот Вірменії в бік Заходу став наслідком геополітичного фіаско Москви на Кавказі. Після військових поразок Вірменії у конфліктах з Азербайджаном навколо Нагірного Карабаху у 2020 та 2023 роках, Єреван переконався у повній недієздатності російських безпекових гарантій. Російські миротворці та Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ) фактично самоусунулися від виконання зобов’язань. Як наслідок, Вірменія заморозила свою участь в ОДКБ і почала стрімко зближуватися зі США, НАТО та Євросоюзом.
Проте вихід із зони впливу РФ ускладнюється тотальною економічною та інфраструктурною залежністю Вірменії. На сьогодні Москва продовжує контролювати ключові стратегічні активи країни:
-
Енергетична система: Постачання природного газу, управління вірменською АЕС та електричними мережами багато в чому зав’язані на російські монополії.
-
Транспорт та логістика: Залізнична інфраструктура та основні експортні артерії Вірменії залишаються під прямим або опосередкованим моніторингом РФ.
Паралельно з цим Кремль намагається розхитати внутрішньополітичну ситуацію всередині Вірменії. На тлі майбутніх парламентських виборів фіксується фінансова та медійна активізація проросійських сил, які намагаються використати страх суспільства перед новою війною для усунення команди Пашиняна від влади. Суверенний вибір Вірменії увійшов у вирішальну фазу протистояння з імперськими амбіціями Москви.
