З 16 травня 2026 року життя в Запоріжжі стало ще дорожчим. Місцева влада «ощасливила» містян черговим підвищенням тарифів: проїзд у приватних маршрутках підскочив одразу з 17 до 25 гривень, а вартість квитка у комунальних трамваях, тролейбусах та автобусах зросла з 15 до 20 гривень.
У будь-якому мирному європейському місті це назвали б непопулярною економічною реформою. Але в Запоріжжі це виглядає як відверте знущання та фінансове мародерство щодо власного населення.
Життя під прицілом і скрута запоріжців
Запоріжжя сьогодні — це не просто обласний центр. Це прифронтове місто-фортеця, від околиць якого до лінії зіткнення залишається якихось 15 кілометрів. Місто щодня і щоночі живе під загрозою ударів керованими авіабомбами (КАБ), балістикою та дронами. Буквально щойно чергова атака БпЛА знову зруйнувала житлові будинки в приватному секторі.
Люди в Запоріжжі не живуть — вони виживають. Більшість великих підприємств стоять або працюють на мінімумі, дрібний бізнес закривається, робочих місць катастрофічно не вистачає, а ціни на продукти та ліки через логістичні ризики повзуть вгору. Чимало запоріжців тримаються за місто лише тому, що їм просто немає за що виїхати. І саме по цих людях — пенсіонерах, волонтерах, робітниках, які щодня під обстрілами їдуть на роботу — місцеві чиновники б’ють новим тарифом.
Кожна поїздка на роботу й назад відтепер коштуватиме від 40 до 50 гривень. Для родини з кількох людей транспортні витрати стають непідйомною лінією у бюджеті.
Удар по совісті: аналогія з Харковом
Коли запорізькі чиновники починають розповідати про «економічно обґрунтовані тарифи», «дороге пальне» чи «збитковість автопарків», варто просто подивитися на Харків.
Харків — місто-герой, яке перебуває під не менш жорстокими, а подекуди й інтенсивнішими обстрілами, розташоване впритул до кордону. Проте там ще з весни 2022 року, з самого початку повномасштабного вторгнення, весь комунальний транспорт залишається абсолютно безкоштовним для мешканців. Харківська мерія знаходить кошти у міському бюджеті, дотує транспортну сферу та оптимізує витрати, бо розуміє: безкоштовний проїзд — це пряма соціальна допомога людям, які залишилися в місті тримати тил.
Чому те, що під силу розбитому обстрілами Харкову, виявляється «неможливим» для Запоріжжя? Відповідь очевидна: питання не в грошах, а в пріоритетах та політичній волі.
Висновок: цинічний бізнес на людському горі
Рішення підвищити тарифи на транспорт у прифронтовому Запоріжжі — це чіткий маркер відірваності місцевої влади від реальності. Поки одні чиновники звітують про «підтримку населення», інші залізають у кишені тих, хто щодня ризикує життям, просто виходячи на зупинку громадського транспорту.
Замість того, щоб урізати премії, скасувати сумнівні тендери на ремонти фасадів чи утримання чиновницьких апаратів і спрямувати ці кошти на субсидування проїзду, влада переклала фінансовий тягар на плечі містян. Висновок напрошується один і дуже невтішний: місцева верхівка просто наживається на мешканцях міста, сприймаючи заблоковане війною населення не як громадян, які потребують захисту, а як джерело наповнення бюджету та кишень приватних перевізників.
